Оксана Забужко. «І знов я влізаю в танк…». Вибрані тексти 2012–2016: Статті, есе, інтерв’ю, спогади

Катерина Девдера ・ Квітень 2017
Київ: Комора, 2016.

Поява книжки симптоматична для українського суспільства, в якому письменник виконує, окрім власне мистецької, ще й кропітку громадянську працю. Зокрема, як інтелектуальний і моральний авторитет для співгромадян постійно оцінює явища вітчизняного суспільно-політичного життя. У збірці опубліковано статті, есеї, інтерв’ю, спогади Оксани Забужко, написані під час президентства Віктора Януковича, драматичних подій Майдану, початку та розгортання війни на сході України. Частина праць, опублікованих у західних медіях, уперше виходить українською мовою.

Книжка містить палку передмову (чи то «Замість передмови»), в якій письменниця наголошує необхідність проговорювати й промислювати особливості сучасної війни як такої, в якій завойований інформаційний простір є значно важливішим, аніж зброя, військо, реально здобуті території. Два розділи збірника, «Проти матриці» та «Ландшафти й профілі», творять трагічну мозаїку наших перемог і поразок. І хоч би про що писала авторка (звіряче вбивство Оксани Макар, особливості українського футболу як чесної битви і безчесного бізнесу, хворобливе бажання кожного українця бути в «номенклатурі», «Дім Булґакова», який насправді був домом українського архітектора, інженера, почесного громадянина Києва Василя Листовничого, чи релігійний аспект нинішньої російсько-української війни), вона залишається вірною власній інтенції — відвойовувати простір свідомости, повертати людям здатність аналізувати факти в епоху «розбомблених мізків».

У другому розділі авторка вистилає ландшафти українських міст, зокрема, Дніпра й Донецька. Особливо цікавим є текст про Донецьк. Приїхавши сюди, письменниця вперто шукає Лису гору, яку так геніяльно згадує Василь Стус у поезії «На Лисій горі догоряє багаття нічне». Вірш стає ключем, який розмикає межі часу й простору, допомагає віднайти норовисту й таки українську натуру цього міста: «сухість, пил, гупання крові в аортах, двиготіння відбійного молотка в темних надрах землі й тіла». Мабуть, аж тепер, після низки втрат, усвідомлюємо, яким насправді важливим був цей пошук.

Серед «профілів» або постатей, про які пише Забужко, є Тарас Прохасько (передмова письменниці до роману «НепрОсті»), Ліна Костенко (розповідь про суперечливі стосунки з леґендарною королевою шістдесятників у інтерв’ю з Євгеном Стасіневичем), Євген Сверстюк (есей-спогад із таким загадковим і рідним образом «дяді Жені»), Василь Лісовий, Юрій Шевельов та інші. Загалом у цій збірці актуальної публіцистики чи не найбільше приваблюють авторські інтонації: то жартівливо-іронічні, то саркастичні, то трагічні й уривчасті (як голос того, хто опиняється на межі), іноді до щему зворушливі й теплі.

Колись, у передмові до дебютного роману Забужко писала: «<…> я сказала — i спасла свою душу». Крізь низку статтей, інтерв’ю та есеїв проходить червоною ниткою бажання спасти душу (свідомість) нації. Авторка — із тих письменників, які не втомлюються нагадувати «Пам’ятайте про Камірос». Пам’ятайте, що проти вас ведуть підступну війну. Однак є деталь, яка не дає зіставляти такий заклик до пильности з Касандриним кличем «Чатуй, стороже!». На відміну від героїні поеми Лесі Українки, письменниця вперто вірить у перемогу.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!