Видається, що ім’я Карла Мангайма потрапило до філософських енциклопедій завдяки чудовому відчуттю історичного моменту. Він зробив те, що напрошувалося ще від кінця XIX століття – тематизував утопію й тоталізував ідеологію. Не побудова чи ретельний розбір конкретних утопій, а аналіз утопічної свідомости взагалі; не викриття чужих ідеологій, а усвідомлення неуникної ідеологічности мислення, в тому числі власного, – утопії та ідеології настільки визначали тогочасний інтелектуальний і політичний ландшафт, що хтось просто мусив виконати цю працю. Обидва поняття завдячують своєю центральною роллю вихідній тезі про зумовленість мислення соціяльним буттям, тільки ідеологія спрямована на збереження актуальної ситуації, а утопія – на її докорінну зміну.
Опозиція ідеології та утопії – не єдина, хоча й заголовна, тема книги. Фактично «Ідеологія та утопія» складається з кількох робіт на різні, при цьому взаємно переплетені, теми (сам автор перепрошує за певну безсистемність і виправдовує її). Інші дві – перспективи політики як науки та програма соціології знання, новаторської на той час наукової дисципліни. Хоча з першого погляду друга з цих тем видається суто соціологічною, вона ґрунтується на важливих філософських засновках і водночас імплікує філософські наслідки. Головна з цих філософських тез, що, певно, утворює спільний знаменник для Маркса, Ніцше та Фройда, – важлива роль генези ідей для їх смислової значливости. У дисциплінах, які стосуються суспільства, неможливо легкома відхреститися від походження тверджень, теорій, поглядів і полемізувати нібито лише довкола «суті». Адекватно розуміти смислову значливість теорії неможливо без розуміння настанов і мотивів її автора та місця його групи в конфігурації соціяльних сил.
Крім отаких відправних епістемологічних положень, «Ідеологія та утопія» містить дослідження з історії ідей, здійснені на конкретному емпіричному матеріялі. Особливо це стосується розділу про утопічну свідомість. Тому в книжці, напевно, щось цікаве для себе знайдуть і філософ, і соціолог, і історик, і політолог, і релігієзнавець. Зрештою, мова твору не надто спеціялізована й не затемнює зміст; до цього треба додати й те, що переклад читається легко і, здається, не містить неприємних двозначностей. Навіть певна кількість граматичних чи стилістичних огріхів мало заважає розумінню.
