Ошатний том енциклопедичного формату, що його написали у співпраці двоє знаних істориків (україніст і русиніст Павло Роберт Маґочій та дослідник історії євреїв Йоханан Петровський-Штерн, які є авторами, відповідно, «української» і «єврейської» частин книжки), відверто дистанційовано від академічности. Його головна мета – інформувати читацький загал, тож саме цьому завданню жорстко підпорядковано структуру видання. Воно є чимось середнім між довідником та підручником і пропонує читачеві набір якісних мап, більшість із яких стосуються історичної частини тексту, а також величезну кількість ілюстрацій.
Книжку розбито на тематичні блоки, за якими зазвичай розбивають підручники з реґіональних студій (географія і демографія, історія, економіка, релігія, мова й література, мистецтво тощо). Увагу привертає наявність розділу «Діяспора»: це дає авторам можливість підкреслити паралельність історичного шляху українського й ашкеназького етнокультурного складника населення країни. Схожу функцію виконує й розділ «Мова і писемність», у якому представлено опис не лише літературної української та їдишу, а й їхнього діялектного поділу, історії українського (включно з церковнослов’янським) і єврейського (івритоі їдишомовного) книгодрукування тощо. Більша частина книжки репрезентує звичний наративний виклад матеріялу, що типово для популярних видань, однак – і це типовіше для навчального формату – цей більш-менш цілісний наратив часто переривають короткі візуально відокремлені екскурси в невідомі загалові сюжети з відносин руського/українського та єврейського населення України в її сучасних межах чи просто пояснення окремих історичних реалій. Власне, саме ці вставки передусім виконують одне з заявлених у вступі завдань видання долати взаємні стереотипи й упередження, поширені і серед частини українського суспільства, і серед окремих груп євреїв поза Україною. Серед таких екскурсів є пасажі про взаємні впливи української мови та їдишу, українського письменства і єврейських літератур тощо.
Наскільки можна судити з факту одночасного виходу англомовного ориґіналу й українського перекладу, задум видати книжку українською виник практично водночас із задумом самої праці. При цьому її значення для англой україномовних читачів різне. Для пересічного англомовного читача, все знання якого з історії України і, зокрема, євреїв на її території вичерпується перерахованими у вступі до книжки стереотипами, вона міститиме новий матеріял. Натомість для представника цільової авдиторії книжки в Україні її «українська» частина міститиме мало нового матеріялу, бо чимало висвітлених тем більш-менш відомі зі шкільного чи університетського курсу історії України. «Єврейська» частина книжки для українських читачів міститиме більше маловідомої інформації.
Український переклад книжки готувався до друку в тісній співпраці з авторами, які добре знають стан сучасної української історіографії охоплених тем. Тому дивує, що до переліку літератури для подальшого читання ввійшли лише англомовні видання, багато з яких існують в українських перекладах, а деякі вийшли англійською в перекладі з української. Невже цей перелік саме в такій формі буде корисний далекому від академічного життя читачеві (наголосимо, що книжку призначено не для науковців)? Чи не варто було б замінити принаймні доступні українською позиції із запропонованого бібліографічного списку аналогічними виданнями українською мовою?
