Карл-Маркус Ґаусс. Європейська абетка

Юлія Ємець-Доброносова ・ Грудень 2017
Чернівці: Видавництво 21, 2017.
Переклав з німецької Юрко Прохасько

Есеїст, критик і видавець Карл-Маркус Ґаус, який живе і працює у Зальцбурзі, осмислює одночасне прагнення Европи зберегти єдність і вшанувати розмаїття. Його цікавить не европейський горизонт, а европейські горизонти. Він творить авторську абетку (з різних мов: німецької, української, польської, італійської, албанської, словацької, хорватської, баскської), в якій вказує на осередки напруги в існуванні, комунікації, розвитку Европейського Союзу і ширшого кола европейських країн.

Поруч із питаннями ідентичности і кордонів, реґіоналізму і націоналізму, еміґрації і дисидентства, мовної та соціяльної політики, історичної спадщини і забудькуватости цілих народів чи спільнот в «Европейській абетці» є теми туги і ностальгії за минулим, вербальної бруталізації, сучасної мобільности і чужинства, неоднозначности означень жертви і кривдника. Українські теми (питання мови та долі українства після розпаду Австро-Угорської імперії) зринають у книжці, зокрема в тексті «Човники».

Ґаусові есеї є вповні персональним способом письма. Автор часто іронічний і саркастичний, вдається до автокоментування і діялогу з собою, і так його есеї отримують внутрішню глибину. Вони повняться згадками й натяками на сотні імен з культури й політики та покликаннями на відомі події або такі, що мали лише локальний розголос. Перекладачеві вдалося передати стилістичні нюанси Ґаусових текстів, проте українському виданню бракує приміток.

Тексти «Европейської абетки» часто сповнено цікавих означень. Наприклад, автор вказує, що ідентичність є одночасно і захисною, і наступальною категорією, але не є володінням, а радше — проєктом. В есеї «Чужина/чужинці» зазначає, що сьогодні чужинця визначають за тим, що він або виразно вбогий, або його можна запідозрити у цьому. У тексті, присвяченому проектові Республіки Паданія, Ґаус виходить на таку тезу: що беззастережніше розгнузданий реґіоналізм нехтує традиціями, то сентиментальніше він прикликає ці традиції у формі політичного кічу. Такі висновки є особливістю Ґаусового стилю, хоч інколи виразні тези губляться в тематичній щільності текстів.

За внутрішніми кодами «Европейської абетки» (словами й висловлюваннями, які є посиланнями від тез одного тексту на тези іншого або інших) можна визначити головні проблеми для цих текстів. Інколи це поняття, що їх проблематизує автор (нація, націоналізм, квота, чужинці, евро-). Таким є вислів «Світова мова? Рідні мови!», що фіксує перехрестя проблем не лише існування европейських мов, а й проблем націоналізму, реґіоналізму, поділу на своїх і чужих, бідности і багатства, еміґрації та імміґрації. Ґаус пише, що сьогоднішня спроба утвердити англійську як нову загальноевропейську мову є жертвою «ідеології вимушеного поступу». Автор критикує одержимість візією єдности і спрямування до европейського ладу, «в якому громадяни, всі на один копил, шикуються лавами», вважаючи, що сам такий поступ відкидає передусім Европу рідних мов. Тому він пише: «Або Європа матиме багато мов, або лише небагатьма вчитиме нас варварства».

Критична Ґаусова іронія щодо окремих спільних для ЕС або локальних рішень, тенденцій розвитку і химерних соціяльних чи культурних перетворень може розгортатися на кількох сторінках, прикладами чого є тексти «Балкани», «Чужина/чужинці», «Квота», «Мовна поліція». Своєрідної кульмінації ця іронія досягає в есеях «Євро» і «Конгрес». Вона з’являється і в коротких есеях-висловлюваннях «Сусіди», «Човники», «Імір». У текстах «Дві Європи», «Регіоналізм», «Границя», «Конгрес» авторові інтонації та запитання спонукають до діялогу. У цих текстах є чимало парадоксальних афоризмів: «Шлях по освяченій землі Європи пролягає через поклади черепів», «Статистика шкодить меншинам навіть тоді, коли ті зуміють статистично утвердитися», «Порожнє місце як символ єдності, відсутність як доказ постійної присутності». Міркуючи про теперішнє і майбутнє ЕС, Ґаус уживає щодо його громадян іронічне означення «касти патентованих європейців» і «супермаркет “Європа”».

Пишучи про еміґрацію й еміґрантів, Ґаус зазначає, що «безпам’ятство є головною чеснотою європейців», адже ті в пошуках відповідей на виклики сьогодення майже не пам’ятають історії переміщення великих мас людей іще двісті-триста років тому. Власне, безпам’ятство і загальна амнезія европейських народів, чому не присвячено жодного спеціяльного есею, і виявляється чи не найважливішою темою «Европейської абетки». Хоча щодо майбутнього Ґаус є ані радісним оптимістом, ані затятим песимістом, радше поєднує вдумливого скептика й іронічного лірика, який у яскравому есеї про центр-серце Европи зазначає, що «ніщо тут не встановлено раз і назавжди; виміряне сьогодні вже завтра виявиться хибним, а де тепер край, там незабаром уже може бути середина».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!