Adam Pomorski. Imperialna baba

Андрій Савенець ・ Вересень 2005
Warszawa: OPEN, 2003.

У книжці вміщено дві студії, присвячені функціонуванню збірних стереотипів у Польщі в 90-х роках XX століття. Дві, здавалося б, непорівнювані теми – особливості висвітлення російської тематики на сторінках опінієтворчого видання «Тиґоднік повшехни» та візія літературно-культурної освіти, втілена в польських гімназійних підручниках після проведення освітньої реформи – єднає декілька моментів. По-перше, в обох дослідженнях автор здійснює «опис і аналіз механізмів та обумовлень, які поза сферою раціональної рефлексії з дивовижною силою формують розглянуті тут публіцистичні й освітні візії». По-друге, в цих візіях і підручникових нараціях автор виділяє спільні риси, серед яких – антиісторизм, утеча від конкретики, приховування «невралгічної» проблематики, будування власної ідентичности коштом стереотипу Іншого, нарешті – підсвідомий і безапеляційний характер стереотипу, накинутого як норма. По-третє, обидві розвідки, які відзначаються полемічною гостротою, репрезентують перспективу, альтернативну до публіцистичного та освітнього «мейнстриму».

У першому з досліджень – «Імперіяльна баба» – об’єктом уваги є ідеологічний метапроєкт Росії (ідеологічна надінтерпретація політично категоризованого національного стереотипу) в контексті змін польської свідомости першої половини 1990-х, утілений у публіцистиці «Тиґодніка повшехного». Визначальними мотивами образу Росії, що просвічує крізь цю публіцистику, стали, зокрема, екзальтація та необізнаність (постійне наголошування на польській необізнаності з російськими справами нерідко підтверджують рядками тих, хто її постулює). Крім того, головним творивом і схемою польських публіцистичних стереотипів щодо Росії (як позитивних, так і неґативних) Адам Поморський називає історіософське узагальнення, тоді як власне минуле сприймається історично. Чужий не має минулого, а має лише свою чужість. Характерним явищем у випадку розглянутого корпусу публікацій є іґнорування певної тематики, відтак автор визнає певною ідеологічною процедурою оминання теми соціяльної диференціяції росіян на шпальтах «Тиґодніка», так само, як і теми їхнього сучасною культурного життя. На додачу, правилом доброго тону серед авторів часопису стало висвітлення російської теми засобами ґротескної поетики. Тож загалом образ Росії на шпальтах «Тиґодніка», як констатує автор, представляє замкнуту мисленнєву структуру – цілісну та слабко диференційовану в різних авторів.

Полемічність другого дослідження видно вже з заголовка «Podręczniki do kształcenia, czyli Edukacja przez redukcję», який кортить перекласти «Підручники для освіти, або ж Реформа для проформи» (окрім гри зі співзвуччям, заголовок пародіює також незграбне поєднання слів у назвах деяких підручників). Цей текст – фактично розлога рецензія шести комплектів гімназійних підручників із предмета, який раніше називався «Польська мова» (насправді ж він поєднує польську літературу з елементами історії світової літератури, теорії літератури та основ культурознавства). Текст постав завдяки Фундації Стефана Баторія, котра 2001 року замовила восьми експертам оцінити шкільні підручники.

Дослідження взірця культури, запрезентованого в п’яти комплектах підручників, демонструє: якщо їхні переваги є річчю індивідуальною, то вади такі подібні, що мусять мати спільне джерело: ним, як стверджує автор, є програмні директиви Міністерства національної освіти. Назагал бачення культури, запропоноване в цих підручниках, формує відкидання інтеліґентського взірця культури, який передбачає вертикальну візію соціяльного світу. Автор доходить такого висновку, пункт за пунктом приміряючи зміст підручників до постулатів цього, реконструйованого на початку праці, взірця, що передбачає візію суспільства як розбудованої структури, ієрархічне уявлення самої суспільної структури, культури й участи в ній, соціяльну та культурну ієрархію престижу та певне місце інтеліґенції в ній, особливу функцію історизму як методу розуміння соціяльної дійсности тощо. Лише один, окремо згаданий автором підручник, послідовно орієнтується на цей взірець.

Публікація оцінок експертів окремою брошурою в 2002 році викликала хвилю полеміки, закидів і спростувань. Власну оцінку цієї полеміки наводить Адам Поморський як постскриптум до самої рецензії. Газетна дискусія навколо проблем шкільної освіти в Польщі споляризувала різні позиції у формі категоричних диз’юнкцій (школа має навчати чи виховувати, культура елітарна чи масова, учень є об’єктом чи суб’єктом процесу навчання) – хоча чорно-біла схема цих опозицій і суперечить життєвому досвідові, як застерігає сам автор. Загалом текст Поморського можна сприймати як застереження проти згаданої редукції з заголовку, спрощення візії культури та суспільства, розрахованого на майбутніх учнів профтехучилищ. Наведені статистичні дані лише підтверджують загрозливість такого підходу.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!