Мар’яна Шаповал. Інтертекст у світлі рампи

Олена Синчак ・ Лютий 2010
Київ: Автограф, 2009.

Зацікавлення текстом і дискурсом у сучасній гуманітаристиці закономірно розвинулись у теорію діялогічности текстів. На гадку спадають слова Ролана Барта, що кожен текст є новою тканиною, зітканою зі старих цитат. Думка французького структураліста співзвучна з міркуваннями Юрія Лотмана про дві основні функції, які тексти виконують у системі культури: адекватне передання значень і породження нових смислів. Причому у другій своїй функції текст є ґенератором. Суть процесу ґенерації – у взаємодії структур. Власне взаємодію (інтер-акцію) текстів, що відбувається всередині окремого тексту, Юлія Кристева і визначила як інтертекстуальність.

У контексті наведених цитат із генези теорії інтертексту якнайкраще увиразнюється заслуга та значення праці Мар’яни Шаповал. Насамперед міжтекстові взаємодії, які досі розглядали безсуб’єктно («взаємодія структур » у Лотмана), дослідниця характеризує відповідно до суб’єктної організації творів. Дослідниця виділяє авторську та читацьку стратегії інтертекстуальности. До того ж робить це на матеріялі драматичних творів. І безперечна заслуга монографії не так у тому, що українська драма – мабуть, найменше вивчений літературний жанр (не тільки інтертекстуально), як у виведенні літератури на сцену, під світло рампи – у простір реальної взаємодії.

Серед принад праці слід виокремити чудову класифікацію інтертекстуальнихстилістичні форми та відношення деривації); чітку розмежованість понять «цитата», «алюзія» та «ремінісценція»; з-поміж наративних стратегій міжтекстовости виділено біографічний інтертекст та автоінтертекстуальність; дібрано великий ілюстративний матеріял від Прокоповичевої драми «Володимир» до сучасних п’єс – «андеґраундних» Володимира Діброви й абсурдистських Володимира Сердюка.

Втім, варто вказати й на хиби: наприклад, викладаючи у першому розділі теорію інтертексту, дослідниця кілька разів повторюється, теоретичний матеріял розгортається мляво, бракує динаміки розвитку думки. Те саме стосується й останнього розділу, коли авторка наприкінці (!) книжки вдається до докладного біографічного аналізу, простежуючи інтертекст біографії Івана Франка у драмі Тетяни Іващенко «Таїна буття», Тараса Шевченка у п’єсі Юрія Щербака «Стіна» та автоінтертекстуальність драм Миколи Куліша. Не надто вдалим є спосіб уведення теоретичних понять на початку кожного розділу: складається враження, ніби дослідниця прагне навести (в хронологічній послідовності) всі теоретичні надбання з кожного питання, назвати кожного, хто про це писав.

У вступі згадано дослідників, які розглядали художній текст як діялог, зокрема вивчали українську драматургію. Однак про театрознавчі розвідки і рецензії сказано якось між іншим, без жодного прізвища. Чи то в нас немає театрознавців, на яких можна покликатися, чи то ми їх просто не знаємо?

Прикро, що й про сценічні інтерпретації окремих творів згадано побіжно, без деталізації. Які ж із аналізованих у монографії сучасних драм авторка бачила у світлі рампи (із тексту здогадуємося, що серед них «Ассо та Піаф» Олега Миколайчука-Низовця, «Стіна» Юрія Щербака)?

Досить технічно виглядають і висновки, у яких сухо зреферованоздубльовано головні тези розділів. На жаль, найсоковитіші шматки аналізу, найцінніші перлини другого, третього і четвертого розділів сюди не потрапили.

Треба відзначити вдалі, як на мій філологічний смак, мовно-стилістичні знахідки: «вияскравлення», «помежів’я», «інтертекстуальне вкраплення», «відпочатково », «обтяжитися багатозначністю », «середхрестя дискурсу», «відбрунькуватись» тощо. Хоча трапляються й притаманні канцелярські звороти, які, на жаль, стали надто звичними й нібито прийнятними у «науковому» стилі: «являє собою», «за рахунок», «сприймаючий текст», «вищеназваний ». Тому в конструкції на кшталт «Вважаємо за необхідне визначити щодо них власні позиції з метою уникнення розмитости у подальшому дослідженні» у подальшій роботі над текстом із метою підвищення його якости й уникнення нечитабельности варто втручатися редакторові.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!