Юрій Чекан. Інтонаційний образ світу

Юлія Бентя ・ Червень 2010
Київ: Логос, 2009.

Блискучий український науковець Юрій Чекан поставив собі аж надто амбітну мету: віднайти й обґрунтувати ту єдину метакатегорію, через яку можна було би пояснити будь-яке відоме музичне явище – від конкретного нотного тексту західноевропейського походження до абстрактної звукової ідеї. Й у двосотсторінковому дослідженні цієї мети досяг, підходячи до проблеми з різних боків, апробуючи на музичних, навколомузичних і подекуди навіть позамузичних об’єктах найрізноманітніші аналітичні методи, занурюючи ці об’єкти у множинні контексти.
    
Звісно, Юрій Чекан не перший гуманітар, кого ображає зверхнє, зневажливе ставлення представників точних наук до мистецтвознавчої спільноти. З іншого боку, всі ми, гуманітарі, десь у глибині душі розуміємо й навіть пишаємося тим, що наша наука – не така вже й наука, а великою мірою така сама творчість, що й написання романів, симфоній чи ліплення скульптури. От і Чеканове дослідження, з одного боку, обертається навколо центральної метаідеї, а з другого є прикладом гранично децентралізованої праці, яка поряд з аналізом Третьої камерної симфонії Євгена Станковича та баянної музики Володимира Зубицького містить порівняльний аналіз образів Демона з однойменної опери Антона Рубінштейна й Германа з «Пікової дами» Чайковського, розвідки про музичні мотиви у романах Юрія Андруховича, концепційні засади та історичне значення Міжнародного форуму «Музика молодих» тощо. Поліфонія розділів і параграфів вибудовує гнучку, багаторівневу систему, у межах якої тільки й можливо усвідомити маґістральну тему монографії.
    
Втім, є моменти, на яких автор зупиняється, які розглядає особливо прискіпливо. Це, насамперед, специфіка музикознавчої термінології взагалі й поняття предмету історії музики зокрема (яке й досі навіть найкращі дисертанти нерідко плутають із об’єктом). Юрій Чекан не лише констатує факти, підкріплюючи їх цитатами авторитетних музикознавців, – він пояснює, як із нагромадження синонімів, інтуїтивних означень поступово народжуються мистецькі гіпотези й аксіоми. І доводить, що в певний момент цієї еволюції наукове товариство потребує лише одного: визначитися, що чим називати, аби не примножувати непорозуміння.
    
Юрій Чекан любить повторювати, що будь-яку книжку автор пише все життя. Стосовно «Інтонаційного образу світу» це висловлювання набуває не лише метафоричного сенсу: деякі з викладених тут думок і концепцій (зокрема, теорію субкультурної стратифікації, принципи компаративного аналізу, концепцію образу світу в музичних творах різних епох і жанрів) автор розвивав у численних статтях упродовж тридцяти років. Тоді здавалося, що його легкі перестрибування з однієї теми на іншу зумовлені побоюваннями бути засмоктаним тихим болотом прорадянського ортодоксального музикознавства. Тепер зрозуміло: йдучи небитим шляхом, Юрій Чекан зумів побачити, як звучить світ, і навчити нас чути його.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!