Михайло Якубович. Іслам в Україні: історія і сучасність

Дмитро Шевчук ・ Жовтень 2017
Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2016.

Книжка Михайла Якубовича є науково-популярним викладом історії та сучасного стану ісламу в Україні. Автор зауважує, що в країні є відносно невелика кількість послідовників ісламу, а наші співвітчизники мають різні, часто стереотипні, уявлення про мусульман. Попри це, іслам можна вважати однією з традиційних релігій в Україні. Події довкола Криму актуалізували увагу до визнавців ісламу, і багато українців почали сприймати їх як «своїх». Це й спонукало науковця написати розвідку про іслам в Україні. Автор наголошує, що ісламська традиція є добре дослідженою в нашій науці, оскільки для вивчення доступні чимало джерел. Однак відчувається брак системности: факти, наведені в різних дослідженнях, потребують узагальнення й осмислення. Тож дослідник виділяє найважливіші теми, які дають змогу зрозуміти особливості розвитку ісламу в Україні та його культурної спадщини. У книжці мало уваги приділено політичній історії мусульманських держав, які в той чи той час існували на території сучасної України. Більшу увагу Якубович присвятив інтелектуальним, духовним і культурним здобуткам мусульман.

У першому розділі автор звертається до початків ісламу в Україні — часів Середньовіччя. Перші мусульмани з’явилися на півдні країни в ІХ–Х століттях. Тут, зокрема, розглянуто питання про «вибір вір», яке постало перед князем Володимиром. Автор не обмежується «леґендами», але наводить конкретні свідчення інтересу русичів до ісламу, наприклад, свідчення перського географа аль-Марвазі, який розповідає про посольство русів до Хорезму, яке завершилося тим, що гості прийняли іслам. У другій половині ХІІІ століття, коли українські землі перебували в складі Золотої Орди, активно розвивається інтелектуальне та духовне життя мусульман у Криму, з’являються свої наукові традиції.

У другому розділі увагу приділено ісламській освіті й науці в Криму від XIV століття, коли було закладено підґрунтя для подальшого засвоєння та розвитку ісламу на теренах південної України. У цій частині роботи Якубович презентує ідеї кримських мислителів того періоду, серед яких Шараф ад-Дин аль-Киримі, Ібрагім аль-Киримі, Абу аль-Бака’ аль-Кафауві.

Третій розділ переміщує читача з Криму в одеські степи. Автор зауважує, що рідко в підручниках з української історії чи культури натрапиш на інформацію про те, що на теренах сучасної Одещини, Миколаївщини та Херсонщини існував паралельний до слов’янсько-християнського світ. Ідеться про мусульманський цивілізаційний простір, який мав багату культурну, релігійну та філософську традицію. Це Єдисан («Край семи племен» — так називали у XVII–XVIII століттях територію між Дністром і Південним Бугом) та Буджак (реґіон, який займав південь Одещини та придунайські степи Румунії і Молдови). Особливу увагу автор звертає на погляди Мухамада аль-Акірмані — мислителя, який походив із Акермана, найвідомішого міста Буджаку.

У четвертому розділі науковець звертається до Волині, де також було відчутно ісламську присутність. Там мешкали польські й литовські татари (як їх іще називають, «західні татари»). Вони розселилися на цій території в XVI столітті, коли князь Костянтин Острозький, перемігши в битві під Вишневцем (1512 рік), узяв велику кількість так званих «перекопських татар» у полон, а згодом перетворив їх на союзників, розселив по своїх володіннях та надав певні ґарантії. Історія мусульман на Волині простежується до початку ХХ століття. Однак сьогодні, зауважує науковець, від колись великих громад залишилися окремі представники, а інші асимілювалися, втративши культурну й релігійну ідентичність.

У п’ятому розділі презентовано особливості ісламської культури в Україні. Автор аналізує найвидатніші медресе й мечеті, кримськотатарські рукописи, Острозький Коран, Ювківецький хамаїл (збірник молитов та замовлянь).

Наступний розділ присвячено тому, як сприймали іслам ранньомодерні українські інтелектуали (XVI–XVII століття). Тут розглянуто рефлексії про іслам православних полемістів, початки українського сходознавства (праця «Алькоран» Йоаникія Ґалятовського). Наведено широкий в історичній перспективі огляд сприйняття Корану в українській культурі, зокрема й перекладів книги українською мовою.

Останній розділ присвячено ісламу в незалежній Україні. Проголошення незалежности сприяло релігійній активності мусульман, а відтак було створено мережу ісламських громад, відкрито мечеті та школи, розпочато видавання релігійної літератури. Значну увагу автор звертає на ситуацію, в якій опинилися мусульмани після того, як Російська Федерація окупувала Крим і розпочався військовий конфлікт на сході України. Завершує розділ статистика щодо кількости мусульман в Україні та перелік центрів (релігійних і наукових), які вивчають і популяризують культурну та духовну спадщину ісламу в Україні.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!