Йоганн-Христіан Енгель . Історія України та українських козаків

Владислав Яценко ・ Травень 2016
Харків: Факт, 2014.

Книжка, яку наприкінці XVIII століття написав австрійський історик доби Просвітництва, є першою цілісною синтезою минулого України. Праця Йогана-Христіяна Енґеля з’явилася майже за чверть століття до появи подібного дослідження Дмитра Бантиш-Каменського і протягом XIX– ХХ століть була неодмінною лектурою для українських істориків, які володіли німецькою і писали про ранньомодерне минуле України.

Працю відкриває стаття дослідника Володимира Кравченка, що знайомить із постаттю Енґеля та історичним контекстом, на тлі якого виникло дослідження, його місцем серед українознавчих студій XVIII століття. У тексті дослідження хронологічно викладено насамперед політичну та військову історію України. У вступі Енґель пояснює важливість вивчення історії українського козацтва, яку він бачить як складову частину «загальної північної історії», аналізує відомі йому джерела й історичні праці польських, німецьких, французьких та російських авторів, дотичні до української історії, подає інформацію про географічне положення і природу України.

Перша частина висвітлює події від переходу українських земель під владу литовських князів до укладання Люблінської унії. Ідеться про поширення влади Великого князівства Литовського на українські землі, політику його очільників щодо українських князівств та еліти; обставини, за яких постало козацтво, що його появу Енґель датував кінцем XV століття; змальовано біографії Ольґерда, Вітовта і Свидриґайла. Ідеться тут і про оформлення козацтва та особистості перших козацьких лідерів, зокрема Остафія Дашковича.

Через твір проходить тема взаємин литовських, польських правителів, а далі й козацьких гетьманів та московських царів із татарами й османами. Увага до історії сусідніх з Україною держав та земель є своєрідною візитівкою твору, як і виклад українського минулого на широкому історичному тлі Великого Князівства Литовського, Польської Корони, Речі Посполитої Обох Народів, Московського царства і Російської імперії. Іще однією особливістю є зацікавленість автора релігійними аспектами: співіснуванням на українських землях православної, католицької та греко-католицької церков.

Другий розділ або «період» охоплює 1569– 1654 роки. У ньому висвітлено походи проти татар, «молдавські кампанії» козаків, історію виникнення реєстровців, козацькі повстання та участь козаків у воєнних конфліктах першої половини XVII століття, а також перші шість років Хмельниччини. Не оминаючи увагою жодної з визначних для Центрально-Східної Европи подій, як-от Люблінська унія, Брестська церковна унія чи Переяславська рада, історик залишив цікаві міркування щодо останньої з них. Він уважав, що якби Богдан Хмельницький іще рік протримався у боротьбі проти Речі Посполитої, вторгнення Карла Х до Польщі сприяло б йому в здобутті остаточної незалежности для України. «Оборонне об’єднання» 1654 року між Москвою і Чигирином історик уважав за один із найбільших здобутків Москви. Розмірковуючи, чому, попри мовну та релігійну спорідненість московитів і українців, їхній політичний союз не раз розривався, викликаючи чималі жертви при черговому відновленні, Енґель наголосив, що цей процес тривав доти, доки царський уряд «розшматував республікансько-військовий устрій» і «закинув» укладені з козаками угоди у старий «мотлох».

Третій «період» (1654 — кінець XVIII століття) висвітлює найдинамічніші події ранньомодерної України. Високо оцінюючи постать Богдана Хмельницького, Енґель критично ставиться до його спадкоємців. Українська історія після смерти Хмельницького під пером історика є картиною «дрібнодумства, ницостей та жорстокощів». Винятком є правління Івана Мазепи. Хоча в його зображенні дослідник повторює низку сюжетів «чорної леґенди гетьмана», вже оформленої на сторінках козацьких літописів і праць російських істориків, у висновках Енґель зважений. Він зазначає, що лише після з’ясування всіх обставин, які спонукали гетьмана виступити проти царя, «історіограф зможе трохи вірогідніше судити, чи епітафія Мазепи має бути укладена на взірець Юдиної чи Помпея». Історик також змальовує детальну картину перебігу політичного поглинення козацької України, що його здійснила Російська імперія.

Щодо вад видання, то його науковий апарат має чималі прогалини. Понад половину історичних діячів, про яких ідеться у творі, не згадано в покажчику імен. Наявні імена часто подано з неповним переліком сторінок, де їх згадано. Те саме стосується і географічних назв та населених пунктів. Чимало історичних діячів та подій не згадано в коментарях або хибно ідентифіковано.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!