Максим Дупешко. Історія, варта цілого яблуневого саду

Юлія Стахівська ・ Серпень 2018
Чернівці: Видавництво 21, 2017.

Роман Максима Дупешка – це яскравий прозовий дебют, що дуже природно виглядає на поличці з роздільником «центральноевропейський роман». Молодий чернівчанин (оповідач) знайомиться з чоловіком у літах, і так розпочинається подорож (не)уявною біографією. Помітно, що авторові залежить на тому, щоб читач сприймав історію головного героя – Павела Бачинського – з позиції вписаности і належности чернівчанина до реґіональної географії. Власне, вона тут визначає все: локальну ідентичність, міт, публічне і приватне. В анотації до книжки наголошено: «Цей роман – історія одного (не)звичайного чоловіка, який казав про себе: “Ich bin ein Czernowitzer”».

Павел (як говорить про себе герой, «не Пауль, не Павєл, не Павло, навіть не Поль»), що походить з інтеліґентної родини, в якій вільно розмовляли всіма реґіональними мовами початку минулого століття, закохується в Дору Капман і розуміє, що, попри співжиття в одному географічному просторі, національні кордони існують. І вони можуть бути не меншими, ніж у батьків Ромео та Джульєти – просто війна і ґето, просто окупація, просто хтось народився, скажімо, українцем, а хтось, наприклад, румуном. Але авторові йдеться найперше про людей, а не про національності й віросповідання, і саме тому не так легко встояти на цьому хиткому містку порозуміння. Значною мірою книжка саме про це. Дія відбувається на тлі детально прописаних чернівецьких міських реалій того часу, особистостей, говірки, побуту. Геній місця творить дива: після прочитання виринаєш у сьогодення з єдиним бажанням – прогулятися описаним наживо і глибше пізнати його генеалогію.

Словом, із масштабом усе зрозуміло: українські письменники дедалі більше прагнуть говорити назовні, вписуватись у ширший контекст. Сучасна українська література береться проговорювати багатонаціональний та сповнений різних політичних забарвлень досвід буття в різних державах, імперіях та їхніх квазиутвореннях. Помітні романи минулого десятиліття – Оксани Забужко, Юрія Винничука, Софії Андрухович, Тані Малярчук – добре це підтверджують. Утім, у цього підходу спостерігається явний нахил (не в усіх без винятку, звісно) у бік «габсбурґізації» теми, в якій на зміну втраченому раєві Австро-Угорської імперії обов’язково приходить совєтське окупантське пекло. Це створює певну тематичну однотипність, що задає передбачувану траєкторію руху образів, типажів, ба навіть одних і тих же притч во язицех (скажімо, пасажів про цивілізаційно-побутові маркери на кшталт нічних сорочок, що їх із незнання жінки совєтських офіцерів одягали до опери), і створює вузькі рамки сприйняття – через призму винятково ностальгії та дещо «містечкового» формату. І в «Історії, вартій цілого яблуневого саду» також звучить ляйтмотив щасливої багатонаціональної сім’ї, яку зруйнували зайди. Питання тільки в тому, хто ж підтримав їхній прихід і чому «варварські порядки» так швидко витіснили «цивілізацію»? Але це, звісно, запитання радше риторичне. Його влучно відтінює абсурдно-саркастична п’єска-інтермедія «Вдячний народ і Червона армія» з бідними селянами, буржуазними землевласниками та визволителями.

Що стосується Бачинського, то вже в старості він знаходить відповіді на чимало запитань: про Дору, про країну, про себе. Місцями повороти сюжету трохи по-кіношному ефектні, але загалом це дуже стильний твір, із різними мовними реґістрами: тут є «живі» діялоги, елегійний голос оповідача, наїв листів (таких собі реґулярних епістолярних фраґментів) матері Бачинського до свого психіятра.

Навівши лінзу на минуле, автор легко поцілив у нинішній військовий конфлікт: «Я починав свій текст у мирній Буковині, а коли дійшов до опису Другої світової, то потрапив на цю війну». Ця темпоральність тільки виопуклила події книжки, зробила їх по-новому актуальними.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!