Ірина Петренко. Історик Наталія Мірза-Авакянц (1888–1940?): життя і наукова спадщина: монографія

Владислав Яценко ・ Липень 2015
Полтава: ПУЕТ, 2014.

Дослідження Ірини Петренко висвітлює біографію української науковиці Наталії Мірзи-Авакянц. Унаслідок арешту наприкінці 1930-х років і попри посмертну реабілітацію 1959 року дослідниця та її наукова спадщина нині є мало знаними.

У першому розділі авторка висвітлює історіографію та джерельну базу, розподіляючи літературу на три групи. Це праці вітчизняних та закордонних україністів 1920–1960 років, що містили схвальні відгуки на доробок дослідниці; написані за життя Мірзи-Авакянц критичні відгуки щодо її методологічних підходів; сучасні дослідження, які подають відомості про життєвий шлях і науковий доробок історикині.

Джерельну базу становлять матеріяли з архівів Києва (ЦДІАК, ЦДАВО, ІР НБУВ, ВР ІЛ), Полтави (ДАПО, музею історії ПНПУ ім. В. Г. Короленка), архівосховищ СБУ (ГДА СБУ, Архів УСБУ в Полтавській області), а також мемуари Дмитра Багалія, Наталі Полонської-Василенко, Юрія Юркевича, Григорія Костюка, Григорія Нудьги.

Другий розділ оповідає про родину дослідниці, її дитинство, участь у політичному русі й перші наукові студії. Петренко також наводить факти з історії родини матері дослідниці Олександри Ляшенко та її батька, земського полтавського лікаря Юста Дворянського. Увагу приділено й родинам найближчих родичів — Левицьким і Дорошкевичам, більшість яких було пов’язано з українським політичним рухом.

Третій розділ висвітлює життя і працю Мірзи-Авакянц в Полтаві у 1917–1924 роках. Петренко вважає, що приступна для Мірзи-Авакянц джерельна база зумовила її зацікавленість історією Гетьманщини і жіноцтва в ранньомодерній Україні. Четвертий розділ охоплює харківський (1924–1934) та луганський (1934–1936) періоди, коли Мірза-Авакянц стала дійсним членом Харківської науково-дослідної катедри української культури, вивчала селянські рухи другої половини ХІХ — початку ХХ століття, продовжувала студії ранньомодерної доби. Тоді ж було написано «Історію України у зв’язку з історією Західної Европи».

Петренко приділяє увагу обставинам особистого життя Мірзи-Авакянц, яка від початку 1930-х років зазнавала цькувань і намагалася вписатися в більшовицьку освітню систему, залишаючись фаховою дослідницею. «Критику» колеґ, зокрема Багалія, до якої на початку 1930-х років вдавалася Мірза-Авакянц, Петренко виправдовує.

Останній розділ охоплює 1935–1940 роки, коли Мірза-Авакянц на запрошення наркома освіти УСРР В’ячеслава Затонського повернулася до Києва, щоб продовжити кар’єру в Київському державному університеті. Петренко згадує про те, що історикиня не сприймала згортання українізації, і її 1938 року було заарештовано за сфабрикованим звинуваченням. Проходячи в одній справі з українськими науковцями Пилипом Клименком та В’ячеславом Камінським, Мірза-Авакянц у березні 1939 року, зламана тортурами, визнала себе винною і отримала вирок — 10 років виправно-трудових таборів. Спроби Мірзи-Авакянц протягом 1939–1940 років домогтися перегляду вироку не мали успіху, і її подальша доля невідома.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!