Святослав Юсов. Історик Володимир Голобуцький (1903–1993): Життя, наукова і педагогічна діяльність

Олена Рядно ・ Березень 2012
Київ: Інститут історії України НАН України, 2011.

У монографії Святослава Юсова зреконструйовано життєвий шлях одного із найвідоміших українських радянських істориків Володимира Голобуцького. Дослідження, яке є книжковою версією авторової кандидатської дисертації, виконано за сучасними стандартами наукових біографій. Юсов старанно та коректно складає життєпис свого героя: від народження у дворянсько-священичій родині на Чернігівщині (в офіційних документах Голобуцький писав, що походить «із селян») через навчання у Кубанському педагогічному інституті та Північно-Кавказькому університеті й аспірантурі Лєнінградського педінституту, захист кандидатської в Краснодарі та докторської дисертацій у Лєнінграді, викладання у Чернівецькому університеті до академічних і викладацьких посад в Інституті історії АН УРСР та Київському інституті народного господарства. Для детального опису життєвих перипетій Голобуцького дослідник використав матеріяли 18 (!) архівних установ України і Росії та чотирьох приватних архівів, а також інтерв’ю з людьми, що знали науковця особисто.

Володимир Голобуцький досліджував хоч і дозволену, та водночас суворо контрольовану ідеологічно тематику: у 1950–1980-х роках він був одним із провідних українських радянських істориків козацтва. Описуючи його науковий доробок, Юсов наголошує особливе значення трьох монографічних праць: «Черноморское казачество» (1956), «Економічна історія Української РСР. Дожовтневий період» (1970), «Запорожское казачество» (1957; істотно виправлене, звільнене від радянських ідеологічних кліше й перекладене українською видання цієї книжки з’явилося 1994 року). Всі ці праці, вважає Юсов, і досі не втратили наукової актуальности: «перша з названих монографій характеризується унікальністю джерельної бази, друга – концептуальними підходами, а третя – синтетичністю наративу» [с. 277]. Автор також погоджується з Віталієм Яремчуком, що Голобуцький, попри неминучі поступки панівній ідеології, прагнув «розширити інтелектуальні обрії історичної науки в УРСР, поборювати примітивізм», а головне, захищав «питомо українські компоненти в офіційному образі історії України», хоча, враховуючи дух часу, вдавався до тактичної мімікрії, камуфляжу, приховування поглядів.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!