Станіслав Мензелевський (упор.). Іван Кавалерідзе. Мемуари. Драматургія. Публіцистика

Яна Примаченко ・ Листопад 2017
Київ: Національний центр Олександра Довженка, 2017.

Книжка є не просто антологією життя і творчости видатного митця. Вона кидає світло на цілу епоху в історії становлення українського радянського кіна – 1920–1940 роки. Іван Кавалерідзе (1887–1978) прожив довге і насичене життя та був свідком і одним із творців великого соціялістичного експерименту.

Структурно книжка має три розділи: мемуари, до яких також увійшло листування митця з родичами, друзями та колеґами; драматургія, що містить кіносценарії до фільмів «Коліївщина», «Прометей» і п’єсу «Вотанів меч»; публіцистика, де, окрім дописів та інтерв’ю, вміщено критичні статті й обговорення фільмів на нарадах і шпальтах спеціялізованих часописів. Наприкінці видання подано фільмографію режисера та список ілюстрацій, які в книжці представлено п’ятьма окремими блоками.

Безпосередньому викладові матеріялу передує невеликий розділ аналітичних статтей, що його відкриває вступне слово упорядника «Авто/біо/кіно». Із тексту стає зрозуміло, що творці цієї фундаментальної антології поставили за головну мету деконструювати канонічний образ Кавалерідзе, створений у радянський період. При цьому команда, яка працювала над виданням, усвідомлює, що «множення точок зору автоматично не наближує нас до певної “правди”, або ж “істини” Кавалерідзе».

«Наша інтенція — це радше бажання вивести його із національного музею культурних мумій, в якому, на жаль, успішно зберігається більшість представників української культури», — пише упорядник. Способом «оживлення мумії» є заповнення лакун у біографії митця, серед яких паризький період його життя, спогади про діячів культури 1920–1930‑х років та Друга світова війна. Останній, напевно найцікавіший, адже в період окупації Кавалерідзе очолював Комітет у справах мистецтва Київської міської управи, яка перебувала під контролем ОУН(м). Він був особисто знайомий із Олегом Ольжичем, Оленою Телігою та бурґомістром Києва Володимиром Багазієм і товаришував із ними.

Упорядники взяли за основу машинописну автобіографію Кавалерідзе, написану на зламі 1960–70-х років, і звели її воєдино з офіційно опублікованою версією, яка є результатом пізнішого доопрацювання 1978 року. Вставки з доопрацьованої біографії введено в загальну канву тексту курсивом, що дає змогу побачити «купюри», що їх зробив Кавалерідзе. Ця синтеза сьогодні є найповнішою автобіографією митця. Також у виданні є розділ «Тіні», що містить текст, який не увійшов до радянської канонічної біографії Кавалерідзе, виданої 1988 року у видавництві «Мистецтво». Листування з близькими та друзями доповнює загальну картину.

У короткій розвідці Ганса-Йоахіма Шлеґеля «Оновлення кінематографа з духу скульптури» приділено увагу новаторським підходам Кавалерідзе до кіна, куди він прийшов уже як визнаний скульптор. Роботу митця з формою та мовою, на думку Шлеґеля, має бути вписано в історію світового кіна.

Ольга Папаш у статті «Іван Кавалерідзе: між історією та мовчанням» вписує мемуарну спадщину митця до жанру спогадів-свідчень. Їх не позбавлено самоцензури, яка в Кавалерідзе проявляється на рівні форми — слів і конструкцій, якими він описує події. Митець вдається і до замовчування. Це стосується найскладніших епізодів його біографії, наприклад, нацистської окупації. Контент-аналіз мемуарів Кавалерідзе, що його здійснила Папаш, показує, що риторика успіху на початку оповіді змінюється і все більше відтворюється через традиційний набір штампів радянської пропаґанди. Зламом у долі Кавалерідзе стала війна, та митцеві була чужа роль жертви історичних обставин. Він уникає скарг і віддає перевагу мовчанню щодо обставин повоєнного життя.

Наукова розвідка Мензелевського стосується кіноопери. Вдаючись до деконструкції мітів про Кавалерідзе як режисера-основоположника цього жанру, автор показує, що цей напрям роботи фактично нав’язала йому влада як покарання за попередні кінороботи.

В останній великій розвідці автор ідеї видання та керівник проєкту Іван Козленко аналізує траєкторії «(само) цензурних утручань у письмові та візуальні тексти Кавалерідзе» («Кавалерідзе: кіно-кубістичне житіє»). Він демонструє, як митець сам конструював свій образ новатора у кіні через вилучення певних картин, що не вкладалися в загальну канву, наприклад у стрічці «Штурмові ночі». Вписуючи біографію Кавалерідзе в широкий історичний контекст, дослідник наголошує збіги та випадковості у конструюванні мистецького реноме видатного скульптора і режисера та показує його в контрапозиції до Олександра Довженка.

Видання є серйозною заявкою на перегляд стигматизованих біографій українських митців доби «червоного ренесансу», створених на основі еґо-документів.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!