Ешаягу А. Елинек. Карпатская диаспора. Евреи Подкарпатской Руси и Мукачева (1848–1948)

Сергій Гірік ・ Січень 2014
Ужгород: Издательство В. Падяка, 2011.
Переклад Маргарити Єгорченко, Сергія Гурбича та Едуарда Ґрінберґа, за участи Сергія Біленького та Ольги Клименко.

Переклад монографії ізраїльського історика родом із Закарпаття Єшаягу Єлінека побачив світ у видавництві, у центрі уваги якого традиційно перебуває русинська тематика. Теми з історії інших етнокультурних (чи то пак етноконфесійних, як у цьому випадку) громад потрапляють до його поля зору передусім тією мірою, якою вони стосуються історії Закарпаття загалом і тієї частини його населення, що позиціонує себе як русини, зокрема.

Видання зроблено на основі англійського перекладу (формально – останньої авторизованої версії, адже публікацію 2007 року було істотно розширено порівняно з івритомовною публікацією 2003-го, тож у цьому випадку вибір для перекладу неориґінального тексту не є ґанджем). Звертає на себе увагу той факт, що здійснено цей переклад саме російською. Це, по-перше, визначає цільову авдиторію видання (не лише читачів із України), а, по-друге, є одним із маркерів переважної російськомовности повоєнного закарпатського єврейства. Про це ж свідчить і те, що більшість попередніх видань із юдаїки в цьому видавництві також виходили російською, на відміну від переважної більшости інших його карпатознавчих публікацій.
Книжка охоплює історію закарпатського єврейства (у цьому виданні, як і слід було очікувати, щодо нього послідовно застосовують термін «підкарпатське») від угорської революції 1848 року та, передусім, утворення 1867 року двоєдиної австро-угорської монархії до майже цілковитого знищення єврейської громади реґіону під час Голокосту, пунктирно обмальовуючи долю нових/ старих громад Закарпаття в складі УССР та вихідців із нього у повоєнній Чехословаччині та країнах Заходу.

Головну увагу присвячено трьом багато в чому відмінним епохам історії закарпатського єврейства. Перша з них – період перебування реґіону під владою Габсбурґів. У ній автор спиняється на формуванні місцевої громади шляхом міґрації євреїв із сусідньої Галичини, звертаючи увагу на різницю у ставленні місцевої угорської адміністрації до нащадків раніших міґрантів («своїх» євреїв, яких сприймали більш лояльно) та пізніших переселенців («чужих» євреїв), особливості функціонування розділених між австрійською та угорською частинами прикордонних громад тощо.

У центр уваги автора потрапляє передусім соціяльна історія місцевих євреїв: він зосереджується на функціонуванні різноманітних релігійних груп (мітнаґдим, хасиди та неологи), створенні системи релігійної та – для пізнішого періоду – світської єврейської системи освіти, економічному житті громад, труднощах їхніх відносин із владою, практикованим способам ухиляння від військової служби тощо.

Особливо важливим є наголос на переважно селянському, на відміну від сусідніх земель, характері закарпатського єврейства: тут існували цілі єврейські села, а місцеві євреї доволі активно долучалися до землеробства. Автор звертає увагу на використання єврейства владою як інструмента мадяризації (неологістська частина громади ототожнювала себе з мадярською меншістю тутешнього населення), а також на аналогічній тактиці чеської адміністрації у міжвоєнний період, коли місцевих євреїв заохочували віддавати дітей до створюваних у реґіоні чеських шкіл.

Епілог книжки є за великим рахунком і епілогом існування закарпатської єврейської громади. Протягом 1938–1944 років місцевих євреїв було витіснено з багатьох сфер економічного життя, причому, ці процеси відбувалися інтенсивніше, ніж на власне угорських землях, а 1944 року, після окупації Угорщини Німеччиною, чимало місцевих євреїв потрапило до таборів смерти (хоча, як зазначає автор, вижити вдалося відносно багатьом: депортації почалися досить пізно).

На закінчення автор коротко розповідає про діяльність земляцьких організацій вихідців із різних місцевостей реґіону в Ізраїлі та функціонування сучасних єврейських громад у Закарпатській області України (другі, щоправда, майже всуціль складаються з нащадків післявоєнних переселенців).
Книжку написано на широкому матеріялі угорських та ізраїльських архівів, натомість українські та чеські колекції документів використано менше. Щоправда, нарікання автора на складність доступу до Держархіву Закарпатської области в Берегово викликають сумніви, принаймні, коли йдеться про документи австро-угорського та чехословацького періодів. Але, можливо, вони є справедливими з огляду на час написання книжки (1990-ті – початок 2000-х років).

Дещо псують враження нечисленні редакторські недогляди та авторські недопрацювання (його надто прямолінійні твердження про «тюркське походження» угорців, які, попри активну участь угорських інтелектуалів у створенні ідеї Великого Турану, є лише почасти справедливими), але загального рівня книжки це не знижує.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!