Елінор Остром. Керування спільним. Еволюція інституцій колективної дії

Дмитро Шевчук ・ Березень 2014
Київ: Наш час, 2012.
Переклад з англійської Тетяни Монтян

Загальна проблема, над якою працює Елінор Остром, – це проблема колективної взаємодії. Осмислюючи її, американська дослідниця розробляє теорію інституційних механізмів, пов’язаних з ефективним управлінням і керуванням спільними ресурсами. Використання чималого емпіричного матеріялу зумовлює те, що «керування спільним» не висуває якихось нормативних вимог, має характер позитивної економії та зорієнтоване насамперед на вирішення того, як можна зорганізувати використання спільних ресурсів так, щоб уникнути надмірности і споживання, і адміністрування. Ця проблема доволі актуальна для нашої постсовєтської дійсности, коли «спільне» піддають приватизації, трактованій як своєрідна «панацея» для його ефективного використання. Остром показує альтернативу: якщо вирішити питання забезпечення, довіри та контролю, то можна створити стабільні інституції самоврядування. Загалом праця є спробою здійснити критику основ аналізу стратегій щодо багатьох природних ресурсів; представити емпіричні приклади успішних і невдалих спроб управління спільними ресурсами; розробити інтелектуальний інструментарій, який би дав змогу соціяльним теоретикам краще розуміти можливості та обмеження інституцій, що здійснюють реґулювання спільних ресурсів.

Відправною точкою для осмислення проблем управління спільними ресурсами Елінор Остром робить аналіз трьох найвпливовіших теоретичних моделей при розробці та застосуванні політичних рекомендацій щодо того, як шукати рішення у сфері спільного використання ресурсів. Першу з цих моделей окреслено як «трагедію спільного». Назва походить від статті Ґарета Гардина, а сам вислів «трагедія спільного» став символом деґрадації довкілля при використанні багатьма людьми дефіцитного ресурсу. За допомогою цієї словосполуки описують голод в Ефіопії 1970-х років, екологічні проблеми, взаємозв’язки публічного та приватного секторів економіки, конфлікти громад щодо використання природних ресурсів тощо. Друга модель базується на грі «дилема в’язня». Одним із наслідків застосування цієї моделі є той парадокс, що індивідуальні раціональні стратегії можуть призвести до колективних ірраціональних результатів. Третя модель спирається на теорію логіки колективної дії Манкура Олсона. Ця модель актуалізує проблему «зайців-безбілетників»: якщо людину неможливо усунути від отримання благ – з’являється спокуса не робити свого внеску в спільні зусилля.

Важливою частиною дослідження Елінор Остром є дефініція ключових понять і принципів дослідження. Зокрема, терміном «спільний ресурс» авторка позначає природну або штучну ресурсну систему, що є достатньо великою, аби зробити дорогим (але не неможливим) усунення потенційних «вигодонабувачів» від отримання вигод, зумовлених її використанням. Здійснене Елінор Остром вивчення інституцій, пов’язаних із управлінням спільними ресурсами, передбачає спробу зрозуміти структуру самого ресурсу, з’ясувати поточні характеристики ресурсних юнітів (які можна визначити як загальну одиницю виміру корисних елементів, вироблених ресурсною системою та присвоєних її користувачами), визначення ключових характеристик людей. На основі цього дослідниця прагне визначити норми, які люди вигадали для ефективного управління спільним, з’ясувати, як відбувається здійснення взаємного контролю, а також наскільки воно успішне.

В окремих розділах авторка звертає увагу на успішні та неуспішні випадки вирішення проблем управління спільними ресурсами. До успішних Елінор Остром зараховує спільне управління лісами та пасовиськами в сільських громадах Швейцарії (наприклад, у селі Тьорбель) та Японії (села Хірано, Нагаїке, Яманока тощо), управління іриґаційними системами у Валенсії, Мурсії та Оривелі, а також на Філіпінах. Не вдалося створити ефективні інституції управління спільними ресурсами, приміром, турецьким рибалкам у Бодрумі, чи користувачам каліфорнійських підземних басейнів води, які не зуміли подолати тривалі проблеми спільних ресурсів.

Загалом своїм дослідженням Елінор Остром показує виклики, що постають перед соціяльними теоретиками при вивченні самоорганізації спільнот. Дослідниця переконана, що в соціяльних науках теоретики зіштовхуються з такими ж викликами щодо аналізу проблем керування спільними ресурсами, як і локальні громади, які щодня ведуть боротьбу, спрямовану на подолання проблем. Аби давати адекватну відповідь на ці виклики, дослідники мають: з одного боку, враховувати досягнення класичних розробок – Гобса, Монтеск’є, Г’юма, Токвіля та інших; а з іншого – залучати досягнення сучасних теорій державного та соціяльного вибору, економіки транзакційних витрат, інституційної економіки, теорії ігор тощо. Все це дасть змогу суттєво розширити можливості дослідження та охопити в ньому складні конфігурації змінних, які засвідчують «польові» умови створення правил людьми, котрі прагнуть поліпшити своє спільне буття.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!