Міхал Вітковський. Хтивня

Тамара Злобіна ・ Травень 2008
Київ: Нора-Друк, 2006.
Переклад з польської Андрія Бондаря

«Хтивня» Міхала Вітковського – це історія ґей-культури Вроцлава останніх п’ятдесяти років, роман-дослідження на основі «залученого спостереження» та «насиченого опису», в якому постмодерністські теорії переплітаються з брутальними оповідями про сексуальні фантазії гомосексуалістів «дна».

Історію головного героя – Михаськи Письменниці, яка пише книжку про «фей», «співачок» (сленґові самоназви жіночних ґеїв), доповнюють пригоди, казуси й трагедії життя інших героїнь Великого Атласу Польських Фей. Чи не найдраматичнішою колізією книжки є розмежування «фей» і «емансипованих». Одні, чиї найкращі роки минули в комуністичній Польщі в парках-стометрівках та під російськими казармами, підкреслено манірні, безнадійно хворі на брудну, мазохістичну хіть. Другі, власне «ґеї», відвідують Паради Гордости, борються за право на шлюб та позитивний імідж громадян гомосексуальної орієнтації.

Книжку не можна вважати ні експлуатацією пікантної теми, ні про-гомосексуальною аґіткою. Історії, розказані без тіні оцінкового судження, аж занадто безособово, створюють враження, що в цьому світі немає місця ні симпатії, ні ненависті, ні протестові. Можливо, десь там, у світі «емансипованих» ґеїв ці «людські» почуття існують, але їх немає і не може бути в холодній самотності «фей», які по-звірячому борються за секс. «Емансиповані» ґеї, які перейняли цінності капіталістичного суспільства, цілком здатні на почуття та емоції, бажають їх, зрештою, виховують в собі здатність до них. Підсистемні «феї», котрих соціялістичний режим виштовхнув за межі суспільства, позбавлені можливості формувати (а отже, показувати) власну ґендерну роль, приречені маніритися, потайки вдавати жінок, переймаючи «найжіночніші» (з чоловічого погляду) риси, сподіваючися звабити ними, здурити якось мужика-роботягу, натурала, що є найжаданішим для них партнером. Вітковський чесно показує химерний та не до кінця зрозумілий непосвяченим світ ґендерних ролей вроцлавських марґіналів, у якому чоловіки малюють губи гігієнічною помадою та вважають за щастя випадковий секс у туалеті. Це, вочевидь, світ, що відходить у минуле, поступається життєрадісному, доглянутому в салонах краси та підкачаному в спортзалах, здоровому і безпечному світові «емансипованих» ґеїв середнього класу.

Сам Вітковський у численних інтерв’ю зазначає розрив між реальністю польських гомосексуалів та медійним дискурсом західного зразка, який політизує приватне, створює зразки «добропорядних ґеїв», але не має нічого спільного із життєвим досвідом покоління, до якого належить автор. «Хтивня», задумана як приватна і не-політична розповідь про інший досвід, стає таки політичним текстом як артикуляція альтернативних моделей чоловічого та гомосексуального ґендеру в постсоціялістичному просторі.

 

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!