Василь Івашків. Художня, літературознавча і фольклористична парадигма ранньої творчости Пантелеймона Куліша

Богдан Тихолоз ・ Жовтень 2009
Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009.

Творчій спадщині Пантелеймона Куліша останніми роками щастило на дослідницьку увагу. Поза численними статтями і дрібнішими студіями, найповажнішими здобутками науковців у цій ділянці українознавства найперше треба визнати Повне зібрання творів, що його започаткували Український науковий інститут Гарвардського університету й Інститут Критики (поки що видано тільки перший том листування в упорядкуванні Олеся Федорука), а також книги Євгена Нахліка (насамперед двотомове дослідження «Пантелеймон Куліш: особистість, письменник, доля». Київ, 2007) і ось тепер – працю Василя Івашкова.

Якщо двотомник Євгена Нахліка – це спроба масштабного синтезу сучасного кулішезнавства, що претендує на енциклопедичну всеохопність, то монографія Василя Івашкова – це досвід поглибленого аналізу раннього періоду творчости однієї з центральних і водночас найбільш неоднозначних та найменше знаних постатей української культури XIX століття. Автор сам окреслює спрямування свого дослідження як «джерелознавчо-аналітичне», і текст монографії цілком відповідає цій дефініції. Вектор дослідницької рефлексії тут спрямовано не вшир, а вглиб. Одначе об’єднує обидві праці львівських кулішезнавців відповідність високим академічним стандартам, намагання якомога повніше охопити джерельну базу, верифікувати найдрібніші деталі біографії й творчости свого «героя», критично осмислити історіографію проблеми, арґументовано підтвердити, спростувати або скориґувати висновки попередніх дослідників.

Попри свою трохи задовгу назву з дещо декоративним уживанням поняття парадигми (в тексті самого дослідження автор майже не використовує його як робочу категорію і тому воно залишається так і не експлікованим), праця Василя Івашкова вигідно вирізняється з потоку літературознавчих монографій академічною ґрунтовністю й скрупульозністю, максимально повним використанням архівних матеріялів, імпліцитною зневагою до псевдотеоретичної фразеології, пустопорожньої ура-патріотичної риторики та поверхового захоплення квазиметодологічними «модами».

За своїм предметно-хронологічним осягом Івашкова праця немовби доповнює відому книгу Віктора Петрова «Пантелимон Куліш у п’ятдесяті роки: Життя. Ідеологія. Творчість» (Київ, 1929) аналізом попередньої фази творчої еволюції письменника і таким чином здійснює незреалізований свого часу задум автора «Романів Куліша» написати монографію «Куліш у 40-ві роки».

У першій із двох частин, які складають книжку, скрупульозно розглянуто всю відому на сьогодні Кулішеву художню прозу 1840–1846 років, зокрема оповідання й повісті так званого «воронізького циклу», малу прозу середини 1840-х років (ідилії «Орися» та «Самое обыкновенное происшествие») та історичні романи «Михайло Чернышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» та «Чорна рада. Хроніка 1663 року». Слід відзначити, що аналіз особливостей творчої генези, поетики та художньої семантики цих творів здійснено на підставі ретельного зіставлення всіх доступних редакцій та варіянтів текстів (як рукописних, так і друкованих). Цікавими є також спостереження дослідника над динамікою розвитку художнього фольклоризму Куліша-прозаїка – від стилізації до творчого переосмислення народнопоетичних мотивів, сюжетів і образів в індивідуальній письменницькій практиці.

Другу частину присвячено іншим ділянкам творчої діяльности Куліша 1840 – початку 1847 років: фольклористиці (насамперед збірникові «Украинские народные предания» та іншим раннім записам і студіям усної народної словесности, що передували «Запискам о Южной Руси»), історіософії (кристалізованій у фольклорно-поетичній епопеї «Україна», прозовій «Книзі о ділах народу українського і славного Війська козацького Запорозького» та науково-популярній «Повести об украинском народе»), початкам публіцистики, літературної критики та мемуаристики (зокрема, таким творам, як «Ответ г. Сенковскому на его рецензию “Истории Малороссии” Маркевича», «Карманная книжечка для помещиков...», «Знайдений на дорозі лист» тощо). Цей розділ особливо багатий на використання маловідомих матеріялів з архівних сховищ Києва, Чернігова, Санкт-Петербурґа, деякі з яких автор уперше вводить у науковий обіг.

Вільний від псевдометодологічних амбіцій і від претензій на масштабні теоретичні узагальнення чи стильову екстраваґантність дослідник розважливо й неквапливо розгортає свій науковий дискурс. І саме завдяки такій – розважливій і неквапливій – науковій рефлексії він у своїй книзі дає зразок добротного історико-літературного дослідження класичного письменства у його органічних зв’язках з усною словесністю. Такі праці зазвичай не викликають аж надто широкого громадського резонансу, проте саме вони закладають надійні підвалини гуманітаристики, не старіючи з часом і зберігаючи свою наукову значущість для наступних ґенерацій дослідників. Залишається лише сподіватися, що українське кулішезнавство невдовзі здобудеться на подібні ґрунтовні студії й наступних десятиліть життєтворчости класика у 60-х, 70-х, 80-х, 90-х роках XIX століття...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!