Ирина Сироткина. Классики и психиатры. Психиатрия в российской культуре конца XIX – начала XX веков

Ганна Протасова ・ Жовтень 2009
Москва: Новое литературное обозрение, 2008.

Дослідження російського культуролога Іріни Сіроткіної хоч і заявлене як історія російської психіятричної науки межі XIX–XX століть, насправді є своєрідним цілісним прочитанням цього періоду в історії Росії. Автор будує оповідь про наукову та суспільну діяльність видатних російських лікарів, психіятрів і психоаналітиків – Владіміра Чижа, Ніколая Баженова, Іґоря Сікорського, Ніколая Осіпова – на цікавому культурологічному, літературному та філософському матеріялі того часу.

Межі між текстами різного походження та спрямування – власне літературою, літературною критикою, спеціялізованими науковими текстами, суспільно-політичними заявами та посланнями – розмиваються, але це в парадоксальний спосіб допомагає сфокусувати дослідницьку й читацьку увагу на ключових евристичних моментах монографії. Якою мірою наука, і зокрема психіятрія, покликана вирішувати болючі суспільні проблеми і давати моральну оцінку видатним людям? Як змінюють ранішу оцінку певного автора чи тексту політична кон’юнктура й суспільні запити? У який спосіб самі письменники провокують психіятрів на такі чи такі судження про них? На ці питання авторка відповідає обґрунтовано, розважливо і просто цікаво.

Хисткість меж між текстами увиразнює те, що герої Сіроткіної – російські письменники та психіятри – самі часто-густо перетинали межі власного фаху. Баженов, Осіпов та Сікорський активно друкували літературознавчі статті та розвідки, а Микола Гоголь і Лєв Толстой намагалися теоретизувати на теми психічної норми та девіяції, душевного здоров’я, геніяльности й божевілля. Відомо, що до літератури як матеріялу психоаналітичних досліджень зверталися зачинателі психоаналізу Зиґмунд Фройд і Карл-Ґустав Юнґ; проте, на думку авторки, для російських психіятрів їхнє письменство було не лише ілюстративним матеріялом до теорії, а й певною мірою болючим діягнозом самим собі й – ширше – всій історичній епосі.

Стиль монографії годилося б схарактеризувати як науково-популярний, проте це аж ніяк не применшує її власне наукової ваги. Історикам, культурологам і філологам може бути корисною вправно укладена бібліографія – окремо до кожної з частин книжки.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!