Лада Коломієць. Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів з англійської, ірландської та американської поезії)

Сергій Снігур ・ Березень 2007
Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004.

Перекладознавство – молода наукова дисципліна, і не лише в Україні, тож кожна нова праця в цій царині викликає щирий інтерес. Монографію Лади Коломієць присвячено українському перекладові англомовної поезії. Теоретична основа праці охоплює всю історію науки про переклад на Заході (від Цицерона і Св. Єроніма до теорії літературної полісистеми і постколоніяльних студій) і в нас (від Івана Франка до Марини Новикової, зокрема доробок діяспорних науковців).

У першому розділі, присвяченому методологічним підходам до процесу поетичного перекладу, в український перекладознавчий дискурс запроваджено праці закордонних науковців, що були особливо активні в 1990-ті роки: Лоренса Венуті, Андре Лефевра, Даґласа Робінсона, Петера Торопа та ін. Розуміння особливої художньої структури поетичного твору та її передачу в перекладі з’ясовано в наступному розділі – «Метод поетичного перекладу як реалізація перекладацького проєкту метапоетичного письма» (поняття «метапоетичне письмо» обіймає як власне результат перекладання, так і новий поетичний текст, що виник унаслідок спілкування перекладача з першотвором).

У монографії розрізняються чотири основні перекладацькі проєкти: евристичний, герменевтичний, феноменологічний та онтологічний. Перший із них розглянуто на матеріялі творчости поетів Нью-Йоркської групи; окрему увагу приділено автоперекладам Юрія Тарнавського. Під герменевтичним підходом авторка розуміє перекладацький проект Миколи Зерова і неокласичний напрям поетичного перекладу; вона порівнює, зокрема, переклади з Шекспіра, Кітса, Єйтса й Еліота, що їх виконали, з одного боку, Григорій Кочур, Василь Мисик, Олег Зуєвський та, з другого боку, представники інших перекладацьких шкіл. Виразниками феноменологічного метапоетичного письма названо Тодося Осьмачку і Миколу Лукаша (розглянуто їхні переклади відповідно з Шекспіра і Бернса). Розділ «Вектор онтологічного метапоетичного письма» відведено прискіпливому аналізові перекладів Василя Барки («Король Лір» Шекспіра) та Ігоря Костецького (Шекспірові сонети і фраґменти «Кантос» Павнда); ілюструючи новаторство і стилістичні пошуки останнього численними прикладами у зіставленні з ориґінальним текстом, дослідниця констатує, що у перекладах Костецького «повнотою втілився постулат стилістичної неоднорідности й мистецької різновартісности Шекспірових сонетів».

Сильною стороною монографії є і її читабельність, що робить книжку доступною не лише для науковців, а й для студентів і всіх охочих заглибитися в перекладацьку проблематику. Майже 600 назв у списку використаної літератури допоможуть їм організувати самостійне читання на розглянуті теми. Бракує предметного покажчика, який полегшив би користування монографією.

Беручи до уваги різний життєвий досвід власне українських і діяспорних перекладачів, було б цікаво дослідити вплив навколишнього мовнокультурного середовища на вибір творів для перекладу та інтерпретацію поезії перекладачами-еміґрантами і спричинені цими умовами відмінності від перекладів, виконаних в Україні.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!