Перекладознавство – молода наукова дисципліна, і не лише в Україні, тож кожна нова праця в цій царині викликає щирий інтерес. Монографію Лади Коломієць присвячено українському перекладові англомовної поезії. Теоретична основа праці охоплює всю історію науки про переклад на Заході (від Цицерона і Св. Єроніма до теорії літературної полісистеми і постколоніяльних студій) і в нас (від Івана Франка до Марини Новикової, зокрема доробок діяспорних науковців).
У першому розділі, присвяченому методологічним підходам до процесу поетичного перекладу, в український перекладознавчий дискурс запроваджено праці закордонних науковців, що були особливо активні в 1990-ті роки: Лоренса Венуті, Андре Лефевра, Даґласа Робінсона, Петера Торопа та ін. Розуміння особливої художньої структури поетичного твору та її передачу в перекладі з’ясовано в наступному розділі – «Метод поетичного перекладу як реалізація перекладацького проєкту метапоетичного письма» (поняття «метапоетичне письмо» обіймає як власне результат перекладання, так і новий поетичний текст, що виник унаслідок спілкування перекладача з першотвором).
У монографії розрізняються чотири основні перекладацькі проєкти: евристичний, герменевтичний, феноменологічний та онтологічний. Перший із них розглянуто на матеріялі творчости поетів Нью-Йоркської групи; окрему увагу приділено автоперекладам Юрія Тарнавського. Під герменевтичним підходом авторка розуміє перекладацький проект Миколи Зерова і неокласичний напрям поетичного перекладу; вона порівнює, зокрема, переклади з Шекспіра, Кітса, Єйтса й Еліота, що їх виконали, з одного боку, Григорій Кочур, Василь Мисик, Олег Зуєвський та, з другого боку, представники інших перекладацьких шкіл. Виразниками феноменологічного метапоетичного письма названо Тодося Осьмачку і Миколу Лукаша (розглянуто їхні переклади відповідно з Шекспіра і Бернса). Розділ «Вектор онтологічного метапоетичного письма» відведено прискіпливому аналізові перекладів Василя Барки («Король Лір» Шекспіра) та Ігоря Костецького (Шекспірові сонети і фраґменти «Кантос» Павнда); ілюструючи новаторство і стилістичні пошуки останнього численними прикладами у зіставленні з ориґінальним текстом, дослідниця констатує, що у перекладах Костецького «повнотою втілився постулат стилістичної неоднорідности й мистецької різновартісности Шекспірових сонетів».
Сильною стороною монографії є і її читабельність, що робить книжку доступною не лише для науковців, а й для студентів і всіх охочих заглибитися в перекладацьку проблематику. Майже 600 назв у списку використаної літератури допоможуть їм організувати самостійне читання на розглянуті теми. Бракує предметного покажчика, який полегшив би користування монографією.
Беручи до уваги різний життєвий досвід власне українських і діяспорних перекладачів, було б цікаво дослідити вплив навколишнього мовнокультурного середовища на вибір творів для перекладу та інтерпретацію поезії перекладачами-еміґрантами і спричинені цими умовами відмінності від перекладів, виконаних в Україні.
