Юрій Тарнавський. Короткі хвости: Кавалки

Наталя Якубчак ・ Листопад 2008
Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2006.

«Короткі хвости» – це збірка оповідань (чи то «кавалків», за авторським означенням), що їх Юрій Тарнавський написав наприкінці 1990-х англійською мовою і згодом сам і переклав. Письменник на еміґрації, чільний учасник Нью-Йоркської групи, він вільно пише й українською, і англійською. Ситуація співжиття двох мов у творчій свідомості має чимало прецедентів у літературі, але експерименти з діялогу цих «рідних» мов рідко кому вдаються. Згадати бодай колізію з «Лолітою» Набокова та її перекладом на російську. Проблема автоперекладу чатує на читача вже на обкладинці. Те, що цілком природно звучить англійською, в  українському «перелицюванні» втрачає свій ігровий потенціал, на якому, власне, і розгортається поле асоціацій. Навіть заголовок «Short tails», що обігрує омофонію tale/tail, в українській версії оповідання/хвіст втрачає шарм дволикого Януса й обертається лише своїм кумедним обличчям. Подібно, суто стандартне жанрове означення «prose pieces» передано як «кавалки». У коротеньких примітках читач дістає пояснення, що в галицькому діялекті «кавалок» – це жарт, витівка. Проте, жарт, який потребує примітки, – це фіяско. Раз у раз натрапляючи на мовні незугарності, мусиш чинити опір: так не говорять українською, це українські слова, поєднані у невластивий спосіб (хоч і слова не завжди українські), а звернутися до ориґіналу немає змоги – видання не є двомовним.

Втім, винісши мовне питання за дужки, поринаєш у світ абсурдних/абсурдистських метаморфоз людського існування. Кожен «кавалок» у найліпших традиціях новелістичного жанру сфокусовано на короткому епізоді життя людини, який, однак, є переломним. Здається, що до цього епізоду й життя не було – це той спалах, що пориває з автоматизмом, статичністю, симуляцією. Щоб увиразнити скрайню подієвість моменту, автор удається до сюрреалістичних прийомів: у «Коротких кавалках» ідеться переважно про каліцтва, тілесні ушкодження і смерть. Травматичні ситуації, однак, подано зовсім не очуднено, а по-буденному, ніби таке трапляється мало не щодня. Між рядків тексту нерідко підморгує Кафка. А Ґреґор Замза, здається, є архетипом/ейдосом героїв Тарнавського. Зрештою, щоразу під різними іменами проступає той самий герой у своїй N-ній реінкарнації – тож під кінець «Коротких хвостів» тебе невідступно переслідує дежавю. Здається, ніби цю людину ти колись зустрічав насправді.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!