Тарас Чухліб. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500–1700 років

Василь Кононенко ・ Жовтень 2011
Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2010.

Просуванню Османської імперії на землі християнських народів присвячено тисячі історіографічних праць, але, на диво, Чухлібова книжка є першим дослідженням, у якому з’ясовано місце у цьому процесі «українського» чинника. Автор по-новому витлумачив складну історію християнсько-мусульманських стосунків раннього нового часу та роль у них українських державних формувань і спільнот. Його концепція підважує усталений неґативний образ ісламського світу, вперше сформульований у працях церковних і світських інтелектуалів Гетьманщини й утверджений зусиллями вітчизняних істориків XIX та XX століть.

У монографії використано нові документи з архівів України, Польщі та Росії, а також матеріяли зі збірників опублікованих джерел австрійського, турецького, ватиканського, румунського і татарського походження.

Виникнення запорозького козацтва у Степу, який належав до сфери впливу Османської імперії, було подібним до появи донців, граничар, ускоків та інших мілітарних формувань. Історик пов’язує військовий тріюмф козацтва з копіюванням яничарської піхоти, грізної передусім вогнепальною зброєю. Особливістю саме українського козацтва стало те, що Військо Запорозьке зазнало впливу Києва – культурної та освітянської столиці православного слов’янського світу. З часом військові канцеляристи трансформували досягнення козацької зброї в історичний міт, який у модерний час дав «неочікувану» націю в Европі.

Українське козацтво багато чого запозичило у ґвардії Османів. Вбрання, бунчук, озброєння, ідеологія, модель життя – це усе було спільним у козаків та яничар. Значущість військової потуги козацтва з другої половини XVI століття є очевидною. У першій половині XVII століття морські набіги козаків змінили політику, економіку та повсякденне життя у Причорномор’ї, яке до того було безпечним реґіоном Османської імперії.

У Віденській битві (1683) на боці християнських сил, за Чухлібовими оцінками, брало участь 12 тисяч шляхтичів із Київщини, Волині, Брацлавщини, Руського воєводства та майже 320 козаків. На боці мусульман – від 200 до 500 козаків перебувало у молдавському війську та невелика кількість русинів/українців в армії угорсько-словацького короля Імре Тьоколі. Цікаво, що волинські шляхтичі разом із козацькою сотнею полковника Апостола у найвідповідальніший момент баталії були поруч із очільником об’єднаної армії европейських країн – Яном Собеським. Козацькі війська також відзначилися у військових діях на Поділлі: їхніми зусиллями були здобуті фортеці Немирів, Язлівець, Могилів, Чортків, які мали потужні укріплення та чисельні турецькі залоги із загонами яничар.

Османська імперія та Кримське ханство, доводить Чухліб, відіграли значущу роль у появі та розвитку Гетьманщини. Українська ранньомодерна держава у 1651, 1653, 1655 та наступних роках могла стати васальною державою Османської імперії (подібно до Молдови, Валощини чи Трансильванії), але цього не сталося через зовнішньополітичні та внутрішньополітичні обставини. Цікавими для переосмислення історії українсько-мусульманських стосунків є відомості про захоплених у полон австрійців-християн, які перебували в рабстві у козаків Ханської України.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!