Ярослав Грицак. Куди рухається світ

Володимир Шелухін ・ Жовтень 2017
Київ: Грані-Т, 2015.
Видання друге.

Амбітна назва без знака питання виявляє, що перед нами публіцистика. «Куди рухається світ» — це збірник блоґів, авторських колонок, доповідей, есеїв та інтерв’ю Ярослава Грицака за 2010–2014 роки, написаних для різноманітних інтернет-порталів і видань. Їх об’єднують декілька наскрізних сюжетів: дебати про модернізацію України, вписування її проблем (корупції, браку демократії, революційних викликів, економічних криз, узаємовідносин еліт і громадськости тощо) у глобальний контекст, а також ціннісні виміри соціяльних змін. Тексти, вміщені у виданні, інтелектуально насичені та полемічні, ніби компенсують тривалу відсутність суто наукових Грицакових праць.

Уважний читач упізнає тут запозичення та розробку ідей Роберта Патнема, Роберта Леонарді й Рафаели Нанеті (викладені у «Творенні демократії»), Дуґласа Норта, Джона Воліса, Барі Вайнґаста («Насильство та соціяльний порядок»), Ернанда де Сото («Загадка капіталу»), Дарона Аджемоґлу та Джеймса Робінсона («Чому нації занепадають?»), Роналда Інґлегарта з проєкту «Світового дослідження цінностей». Деякі книжки згадано безпосередньо, ідеї з інших, як-от Патнема, Леонарді та Нанеті, присутні радше підтекстово. Певною мірою, Грицакові тексти є популярним коментарем до них, із урахуванням українського виміру.

Тож на громадськість, яка не має безпосереднього стосунку до соціяльної науки, вони, доступно та привабливо написані, матимуть продуктивний вплив, а для більш спеціялізованої авдиторії правитимуть за дороговказ до стилю публічної науки, досі не цілком опанованого у вітчизняній академічній спільноті. Цю авторову майстерність зумовлює віртуозність, із якою він вибудовує зв’язок між буденними враженнями, плинними спостереженнями, особистим досвідом та ширшими узагальненнями, що спираються на ґрунтовні дослідження, дані з яких Грицак запозичує. Зважаючи на згадані теоретичні та методологічні орієнтири, авторові рецепти в питаннях протидії корупції, ролі еліт, значення культурних чинників не відзначаються новизною, однак вони прикметні переконливістю, зрозумілістю і своєчасністю.

Якщо згадані праці, на які спирається Грицак, є дороговказом для науковців, то його власна книжка — це радше змістовний орієнтир для громадянського суспільства.

Вочевидь, інтерес викликатимуть прогностичні тексти, як-от інтерв’ю 2012 року для газети «Експрес» «Нова революція висить у повітрі», в якому Грицак роздумує про можливість протестної мобілізації в Україні, зокрема імовірність кровопролиття, з огляду на небажання влади йти на поступки громадянському суспільству та репресивні методи переслідування опозиції. Така спостережливість іще більше надаватиме авторовим арґументам переконливости.

З особливим стилістичним блиском написано «інтимні» есеї, присвячені спогадам про важливі постаті на власному науковому шляху: Тоні Джадта, Дмітрія Фурмана.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!