Галина Пагутяк, Роман Іваничук, Ярослав Мельник та ін. Кур’єр Кривбасу. 2016, № 320–321–322

Олег Коцарев ・ Червень 2017

Літньо-осіннє число часопису розпочинає новела Галини Пагутяк «Жінка з Горлівки». Твір зосереджено на темі війни на Донбасі. Головна героїня приїздить із Горлівки, де жила багато років, на малу батьківщину до галицького села. На читачів очікує психологічно-реалістичне зображення складного вузла емоцій і контекстів, який неминуче виникає в такому випадку.

В оповіданні Романа Іваничука «Танго» танець є призмою, крізь яку показано ще драматичніші, ніж сьогоднішні, колізії історії ХХ століття. Пристрасний і романтичний образ танґо супроводжує наратора протягом багатьох десятиліть. Тут є і розповідь про композитора Богдана Весоловського, автора, зокрема, численних танґо. Текст витримано в ностальгійно-мемуарному дусі.

У цьому ж числі поряд розташовано дві добірки з концептуальними і дотепно подібними назвами: «Три оповідання» Ярослава Мельника і «Три новели» Людмили Таран. Мельникові оповідання представляють один із найплідніших тематико-естетичних напрямків — побутовий абсурд. А новели Таран апелюють до психологічно-реалістичного дискурсу. Є тут історія росіянки, що опинилася в Україні, коли розпочалася російсько-українська війна (твір споряджено несподіваними та малофункціональними примітками з перекладом російськомовних реплік). Є «флешбек» до подій у лютому 2014 року на Майдані. А ще — символічний медитативний текст, пов’язаний із мотивами смерти, старіння.

Завершує блок української прози Василь Карп’юк. Його серію маленьких оповідань «Так довго жити просто непристойно» позначено грайливою притчевістю, доречною і досить вигадливою увагою до форми та м’яким ґротеском.

Перекладну прозу представлено більшим текстом Бориса Петровіча «Стах», у перекладі Наталі Куліш із білоруської. Прості, хоч і насичені, любовні переживання молодого хлопця перетворюються тут на багатозначну та символічну історію з виходами в далеке минуле.

Критик Євген Баран і перекладач Юрій Ананко знайомлять читачів із уривками поетичної та зворушливої прози іспанського письменника Хуана Рамона Хіменеса «Платеро і я», в центрі якої — дружба людини з віслючком. А Гурам Петріяшвілі (з грузинської переклав Іван Андрусяк) у повісті «Давид і Григорій» романтично і безпосередньо моделює можливість зустрічі Григорія Сковороди з Давидом Гурамішвілі (у XVIII столітті).

Поема Маріанни Кіяновської «Поетичний фестиваль у Баку» не зовсім схожа на більшість творів знаної авторки. Це — такий собі метафоричний репортаж у верлібрах. У ньому враження від азербайджанської столиці, літературного фестивалю переплітаються з історико-геополітичними відчуттями. Такі самі враження викликає й поема самобутньої Раїси Лишої «Вістителю мандрів» — віршована медитація-присвята пам’яті Олега Лишеги. Її текст значно сюжетніший і лінійніший, ніж «типові» тексти поетки.

«Відбілена земля» Віктора Виноградова — поезії з фонетичними іграми, алюзіями, формальним розмаїттям. Чимало з них присвячено подіям нинішньої війни.

У рубриці «Нові автори нового століття» — поезія Романа Романюка. Її домінантами є метафізика, мовні візерунки, а також інтертекстуальний зв’язок із українським високим модернізмом.

Віра Вовк публікує добірку перекладів «Revista Orfeu. Тема Орфея в португальській і бразильській літературі». Це вірші авторів, пов’язаних із модерністичним часописом «Orpheu», що виходив у Лісабоні в 1915–1916 роках. Ось імена поетів добірки: Міґел Торґа, Гермес Мартиньє Фонсека, Жорже де Ліма, Вінісіус ді Морайс. У цих віршах послідовно з’являється образ Орфея, що створює певний компаративістський ефект.

Серед поезії варто відзначити й чималу добірку афористичних текстів сучасного польського поета Казімєжа Бурната в перекладі Ігоря Пізнюка, а також переклади творів австрійського поета Кристияна Льойдля, виконані Назаром Гончаром і знайдені в його архіві.

Критично-есеїстичний блок матеріялів журналу відкриває Павло Щириця зі статтею «Інший Улян». Її присвячено торішньому виданню оповідань леґендарного українського прозаїка Олеся Ульяненка «Яйця динозавра».

Марко-Роберт Стех представляє ранній твір колоритного і контроверсійного письменника Юрія Косача — новелу «Чудесна балка». У стислій, але інформативній передмові він характеризує її у контексті «романтики вітаїзму», проте наголошує, що «Чудесна балка» не є твором, підпорядкованим поетиці Хвильового, вторинним щодо неї. Чи погоджуватися з дослідником, справа читачів, однак я переконаний, що чимало тих, хто прочитає «Балку», назвуть вплив Хвильового на твір раннього Косача визначальним. І тематикою (людина, схильна рефлексувати, в чорно-білих бойових обставинах; тут — італієць-дезертир, який потрапив до українського партизанського загону під час Другої світової війни), і рвано-патетичною напруженою стилістикою.

Володимир Погребенник рецензує книжку Ярослави Мельничук «20 есеїв про Ольгу Кобилянську та її поціновувачів», Леся Шевцова розповідає про видання дитячих віршів Григорія Фальковича «Шалахмонеси», Уляна Глібчук — про поезію Валентини Давиденко «Білу лампу внесу тобі в ніч», Мар’яна Барабаш — про книжку шведської поетки Ліни Екдаль «Про бажання стати виразною як людина». А Ігор Котик розмірковує на тему художньої зрілости на матеріялі найновіших книжок Наталки Білоцерківець, Юлії Мусаковської та Мирослава Лаюка.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!