Іван Яцканин, Ярослав Мельник, Ґабріель Ґарсія Маркес.... Кур’єр Кривбасу, 2017, № 332–333–334

Олег Коцарев ・ Березень 2019

Тон цього строкатого числа задає інтерв’ю з письменником Валерієм Шевчуком. Розмова має шанси стати несподіванкою для тих, хто знайомі з письменником лише з його творів. Адже вона вийшла відверто екстраваґантною — Шевчук демонструє зневагу до жінок, окремих письменників і літературних напрямів, часто вдається до вельми гострих суджень. Що ж, таке інтерв’ю додає об’ємности образу живого класика.

Далі читачі мають нагоду запізнатися з українською літературою Словаччини — з текстами Івана Яцканина (до речі, головного редактора леґендарного літературного журналу «Дукля»). «Прірви» — так зветься цикл його оповідань, що їх можна схарактеризувати як побутово-екзистенційні.

Добірка прозових мініятюр Ярослава Мельника має назву «9865-й рік». Заголовок оманливий — не йдеться про антиутопію. Перед нами серія абсурдистських текстів із життя такого собі Хворостенка. У рубриці перекладної прози цього разу надруковано цикл Ґабріеля Ґарсії Маркеса «Мандрівні оповідання» — настроєві тексти, що з-поміж них, певно, найсмачніший розповідає про те, чи варто в наш час вірити в привиди, які нібито живуть у старому тосканському замку. Перекладачеві Володимиру Горюнову, щоправда, можна закинути деяке зловживання русизмами та російськими мовними конструкціями.

Є в числі й трохи нових віршів Василя Махна. Традиційно це «риторичні верлібри», пов’язані, зокрема, з темою закорінености, дому. Другий український поет номера — Михайло Зарічний. Експериментатор із мовою, дискурсом, висловленням, він десь наближається до поетики класичного футуризму, десь — до курйозних мемів, що використовуються у спілкуванні в інтернеті. Представляє його коротенькою передмовою Андрій Содомора. Ще один поет — німець Андреас Альтман. Його деталізовані, предметні, але при цьому широкоасоціятивні «Вірші останніх років» переклала Галина Петросаняк.

Часопис продовжує публікувати уривки зі спогадів письменника, видавця, критика, журналіста Михайла Слабошпицького «Протирання дзеркала». Цього разу Слабошпицький розповідає про кількох знакових персонажів. Це й Григір Тютюнник, і Леонід Кисельов та його батько Володимир, і Петро Яцик, і багато інших. Значна частина мемуарних сюжетів розгортається в Канаді, куди Слабошпицький їздив у справах співпраці з українською діяспорою.

Письменник Анатолій Качан (великою мірою відомий творами для дітей та працею в дитячих журналах) в есеї «У пошуках свого почерку» провадить творчо-біографічний самоаналіз. Змальовує початки своєї творчости, дитинство, юність і молодість, пише про рідні місця та їхній вплив на творчість тощо. Оповідання «Василько» дисидента, журналіста, політика і письменника Миколи Кульчинського зображує епізод із життя родини націоналіста-підпільника в часи

Другої світової війни. А Тадей Карабович у тексті «Від “вчора” до “другого пришестя”» згадує померлого близько року тому яскравого українського поета, учасника Нью-Йоркської групи Богдана Бойчука. Завершує число рецензія Мар’яни Нички на книжку молодого прозаїка Івана Байдака «Тіні наших побачень».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!