Марина Скржинська, Наталя Білоус, Олена Попельницька. Київська старовина, 2002, ч. 3

Редакція Критики ・ Липень 2002

У новому числі «Київської старовини» археологічну проблематику репрезентує стаття Марини Скржинської про театр в античних містах Північного Причорномор’я. З-поміж досліджень, присвячених ранньомодерній добі, необхідно виокремити дві розвідки: Наталі Білоус про київських війтів XVI – першої половини XVII століть та Олени Попельницької про землевласницькі та підприємницькі династії київського Подолу XVIІ–XVIII століть. Крім того, друкується історико-архітектурна студія Богдана Колоска про комплекс Луцького Бернардинського кляштору.

З політичної історії XIX століття вміщено статтю Андрія Фесенка про народницький рух на Миргородщині. Владислав Дятлов звертається до книжки російського церковного письменника Сєрґея Нілуса, присвяченої ігуменові Уманського Свято-Георгіївського скиту Мануїлові (Ковшеві).

Новітню історію представлено статтями Андрія Попка про українську освіту на Зеленому Клині (з акцентом на 1920–30-х роках) та Андрія Руккаса про участь українців – контрактних офіцерів Війська Польського у вересневій кампанії 1939 року.

У розділі «Історичні постаті» подано статті Ігоря Сапожникова про Олександра Рябініна-Скляревського як історика українського козацтва; Володимира Головченка про політичну діяльність Дмитра Антоновича; Зінаїди Пахолок про долю учня Яна Бодуена де Куртене Міколая Крушевського (на жаль, мало уваги приділено власне українському аспектові біографії лінґвіста). Тут-таки надруковано причинок Бориса Синельнікова про українські народні звичаї у творчості Костянтина Трутовського, який, проте, не містить чогось нового ні з історико-мистецького, ні з етнографічного погляду.

«Критика» поквапилася, оголосивши завершення публікації щоденників Володимира Винниченка на шпальтах «Київської старовини»: у новому числі вміщено чергову порцію щоденникових записів письменника з першої половини 1944 року. Перепочивши від виснажливої коментаторської праці, Галина Сиваченко з новими силами заходилася годувати читачів примітками про Юлія Цезаря та Фридриха Барбаросу, тактовно залишаючи за кадром усе те, що, на думку деяких недобитків вітчизняного джерелознавства, і має складати основу фахового реального коментаря.

У рубриці «Нотатки» Леонід Залізняк дає добрячого прочухана одіозному поширювачеві «арійських» теорій Юрієві Шилову.

У розділі рецензій впадає в око апологетичний відгук на тенденційну книжку спогадів колишнього вояка ОУН(м) Миколи Куделі, який з півстолітньої відстані зводить порахунки з бандерівцями. Дивує не так тональність рецензії в журналі, який при кожній нагоді дискредитує український визвольний рух 1940-х років, як ім’я нового поборювача бандерівців – ним, на диво, виявився Василь Яременко.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!