Микола Лисенко. Листи

Юлія Бентя ・ Вересень 2005
Київ: Музична Україна, 2004.
Автор-упорядник Р[оксана] М[икитівна] Скорульська

Довгоочікуване нове видання Лисенкового листування (епістолярій опубліковано на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за Програмою випуску соціяльно значущих видань, а також за підтримки Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського та Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського й Михайла Старицького) вийшло в світ рівно через сорок років після першої та до минулого року єдиної публікації листів композитора у видавництві «Мистецтво», котру впорядкував і прокоментував син композитора, Остап Лисенко, під загальною редакцією музикознавця Леоніда Кауфмана та в супроводі розгорнутої вступної статті Максима Рильського.

Структура нового видання в цілому калькує структуру старого (в тому ж порядку йдуть «Від упорядника» – відповідно Остапа Лисенка та Роксани Скорульської, «Про листи Миколи Лисенка» Максима Рильського, власне тексти листів, «Примітки і коментарі», «Покажчик імен»). Проте в новому з’явилися «Словник давніх, діялектних та новостворених українських слів» і два бібліографічні переліки без претензії на роль бібліографії: «Публікації листів М.В. Лисенка, використані при укладанні епістолярного розділу» (16 позицій) і «Видання, використані при укладанні Приміток і Покажчика імен» (31 позиція). Та найсуттєвіші відмінності в кількості видрукуваних листів (550 (!) супроти раніших 350, із додатком 95 архівних світлин) і в якості відтворення поверненого до ориґіналу тексту (у наново прочитаних листах збережено стилістику висловлювання, виправлено помилки, реставровано іншомовні вкраплення та цілі фраґменти текстів).

Із двох сотень нових листів нещодавно віднайдено близько п’ятдесяти, на заваді вміщення решти 150 в перше видання була і специфіка змісту, по-різному «шкідливого» для формування іконічного образу «сонця української музики», і прізвища Лисенкових адресатів. А це Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Михайло Коцюбинський, археолог і етнограф Микола Біляшівський, педагог і журналіст Василь Гнилосиров, оперний співак Модест Менцинський, історик Володимир Науменко, Лисенкова дружина Ольга Липська, з якою він жив у громадянському шлюбі, та інші.

На жаль, і теперішнє видання не можна вважати повним, бо сучасна лисенкіяна, за підрахунками її упорядника, пані Скорульської, нараховує близько 600 листів, про частину з яких відомо зі спогадів, а інша частина зберігається в закордонних архівах, для роботи з якими відповідну матеріяльну базу має підживлювати здоровий авантюризм. (Зокрема, в покажчику «Музыка и музыканты», що його видав «Пушкинский Дом», згадано чотири листи до Варвари Ясевич, яких у київському виданні, звісно ж, немає.)

Щодо «Приміток і коментарів», значна їх частина дублює тексти минулого видання: при тому вилучено очевидні тези, незначні стали підтекстовими, основні – уточнено та розширено. Ще можна шкодувати про брак коментаря «першоджерел» Лисенкового вербального «інтертексту» (дослідником алюзій і посилань у композиторових творах є професор Олександр Козаренко) та про буквальне ототожнення, до якого вдається упорядник, визначального для Лисенкового світогляду поняття «народник» із сучасним «демократ» (що ж тоді робити з Шубертом, який «теж народник в піснях», або з «народником-поляком» Шопеном?).

Наостанок залишається процитувати передмову Рильського: «Шкода, що й тут, і в інших випадках перед нами тільки листи від Лисенка і нема листів до нього!».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!