Вероника Миронова. Люди Донбасса. Жизнь сначала

Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Харьков: Фолио, 2015.

До збірника потрапила 31 історія вимушених переселенців, які нині мешкають у різних куточках України. Розмови з ними записувала Вероніка Миронова — журналістка з Донеччини, яка тепер живе і працює у Львові. Під час зйомок тематичного телепроєкту «Люди Донбасу» Вероніка отримала пропозицію від видавництва «Фоліо» записувати історії своїх співрозмовників — так, окрім сюжетів, з’явилася книжка.

Оповідачці залежало на тому, щоб показати вимушених переселенців у якомога позитивнішому світлі та розвінчати ймовірні упередження щодо них. Кожну історію написано за схемою: перед- і післямова журналіста та власне історія героя. Закадровий авторський голос у цих розповідях звучить подекуди гучніше, ніж репліки персонажів. Журналістка знайомить читачів із героями, більше вдаючись до власних рефлексій і тлумачень їхніх вчинків, аніж безпосередньо цитуючи співрозмовників. Її оповіді емоційні, з яскравими характеристиками людей і категоричними інтерпретаціями конфлікту на сході України. Авторка безапеляційно називає Донецьк «містом понтів» (хоча на інших сторінках він також може бути «хоч іноді суворим, проте відкритим і творчим»). За інтер’єром робочого кабінету — білі шкіряні дивани і позолочене канцелярське приладдя — вона може визначити «донецьке» походження. Оповідачка дискутує з героями, коли в їхніх версіях подій з’являються розбіжності. У сентиментальних інтонаціях авторки прочитується прихильність до людей, які поділяють її позиції. Коли ж виникають суперечності в поглядах, оповідачка теж висловлює своє ставлення — зрештою, його завжди підкреслено у післямові своєрідним висновком, покликаним наштовхнути читача на «правильну» думку. Самі ж персонажі книжки, попри їхні детально передані історії, бліднуть на тлі затяжних монологів оповідача.

Як зазначає авторка, найважливішими адресатами її книжки є дві категорії людей: донеччани й луганчани, які не наважуються залишити окуповані території, та мешканці решти областей України, які можуть мати упередження щодо вимушених переселенців. В авторських постскриптумах багато запевнень у хибності неґативних уявлень. Голос оповідачки на сторінках книжки звучить найбільш зболено, і попри те, що авторка нічого не розповідає про себе, вона здається найяскравішим персонажем.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!