Катя Петровська. Мабуть Естер. Історії

Світлана Ославська ・ Червень 2016
Чернівці: Книги — ХХІ, 2015.
Переклад з німецької Юрка Прохаська

Першу книжку письменниці Каті Петровської, яка походить із Києва, написано німецькою мовою і присвячено історії її єврейської родини. У Німеччині текст побачив світ 2014 року, а його авторка стала лавреаткою літературної премії Інґеборґ Бахман.

«Мабуть Естер» Петровська означує як «історії». Їх у книжці шість, і в них ідеться про членів авторчиної родини: тітку Лідію, бабцю Розу, дідуся, батьків, діда Семена Штерна, який змінив прізвище під час революції і став Петровським, про прадіда Юду Штерна, який «поцілив просто у сонячне сплетіння часу» — 1932 року здійснив замах на німецького дипломата в Москві. Родинні оповіді Петровської укладаються в документальний роман про пам’ять, приватну історію, яку не відірвеш від історії держав, а також про повернення. Не тільки до перехрестя вулиць Енґельса та Лібкнехта в Києві, чим завершується текст, а якоюсь мірою і до єврейськости.

На початку роману Петровська задекларує: «Я єврейка радше випадково». Попри це, а також попри ствердження, що від єврейськости її родини залишилося тільки слово «мешу-ґенер» (що означає «божевільний»), авторка запровадить читача до Бабиного Яру в Києві, концтабору в Освенцимі, єврейського кварталу польського міста Каліш і концтабору в австрійському Маутгаузені. Попри очікування, «Мабуть Естер» не передає самоусвідомлення жертви. Петровська розповідає німецькому читачеві історію родини, вивільнену від штампів і автоматичних, передбачуваних асоціяцій. «В моїй книжці слова “Аушвіц” немає», — каже вона в одному інтерв’ю, наголошуючи намір повернути мислення про історію в людський вимір.

Дві важливі теми, довкола яких розгортається «Мабуть Естер», — це мова і подорож. Вони заявляють про себе вже у першій сцені. Порожнеча залізничного вокзалу в Берліні із загадковим рекламним написом «Bombardier Willkommen in Berlin» і напис «WARS» на потязі, який вирушає до Варшави «за розкладом, але всупереч часу», формують настрій книжки, для якої Друга світова війна є центральною і формотворчою подією. Петровська здійснює і подорож новою мовою, послуговуючись «приклеєною до язика», за її власним висловом, німецькою. Цей мотив перегукується із професією, що була традиційною в родині, сім поколінь якої навчали глухонімих дітей говорити. Ця традиція уривається вже на мамі письменниці, а сама Петровська пише: «Я не володіла жодною мовою моїх предків».

До цієї теми неповноти, браку чогось суттєвого Петровська звертається невпинно, від історії до історії, згадуючи свою мрію про велику родину, про її присутність за великим спільним столом і навіть про страх перед фортепіяном як утіленням повноти.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!