Галина Вдовиченко . Маріупольський процес

Олег Коцарев ・ Березень 2016
Харків: КСД , 2015.

Новий роман Галини Вдовиченко пропонує читачам українську модифікацію одного з класичних воєнних сюжетів. Ідеться про схему: чоловік-воїн потрапляє в полон, переходить у рабство до ворожої родини, а звідти йому щастить звільнитися завдяки особливим стосункам із дівчиною (дівчинкою, жінкою) із цієї родини. Універсальність і архетипність такої конструкції ґарантує в певному сенсі безпрограшний результат і притягує увагу незалежно від передбачуваности розв’язки.

Дія роману відбувається переважно неподалік Маріуполя, тож головного героя, львів’янина Романа, можна було б назвати «Азовським бранцем». Він — доброволець, який потрапив у полон іще на початковому етапі війни і якого забрала собі «для господарства» сестра одного з місцевих бойовиків, Ольга. Так Роман опинився в ролі раба, прикутого до ліжка посеред сільського двору, а його підневільною працею стало рятування підлоги хати від грибка. Звісно ж, раб-«укроп» привертає увагу, і після різноманітних мелодраматичних (і – треба віддати належне авторці — психологічно переконливих) сцен між ним та Ольгою виникають очікувані почуття. Далі — втеча, нові бої, нові зустрічі. Ользі навіть випаде поїхати до Львова в гості до Романових батьків.

У межах такого сюжету Вдовиченко працює з багатьма усталеними образами й стереотипами українського інформаційного простору. Це, наприклад, образ «сепарського» села. Письменниця оформила його нестандартно: тут розмовляють специфічною формою української мови і співвідносять себе з Україною (яку, звісно, розуміють зовсім інакше, ніж полонений український боєць). Цікаво, що локація, обрана для роману, — це не «класичний Донбас», а його околиця, яка тепер набула нового значення як символ чи не найуспішнішого українського збройного спротиву, територія з найпомітнішими проявами українського патріотизму. Тут є і містичні Кам’яні могили, і ідея Маріупольського процесу за аналогією з Мюнхенським.

Нетривалий львівський епізод роману теж показує галицьке місто без стереотипної однозначности.

В естетичному сенсі «Маріупольський процес» — текст вельми простий і сентиментальний, але жвавий і переконливий. Галині Вдовиченко вдається зберігати інтриґу в передбачуваному сюжеті.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!