Віра Вовк. Маскарада. Короткі оповідання

Юлія Бентя ・ Квітень 2011
Київ: Факт, 2008.

«Маскарада» Віри Вовк – ідеальний матеріял для досліджування механізмів інтерсеміотичного перекладу. Сьогодні, коли письменниці виповнилося 85, це вже не звучить як «наукове відкриття» – звичайна констатація факту. Велика авторська передмова «Біографічна мозаїка Віри Вовк», що її писали протягом 1994–2000 років (про себе у третій особі тут лише у назві), – це переклад життя на літературу. Цикл оповідань «Святий гай» (1983) – прозовий переспів скульптурних робіт Михайла Дзиндри (1921–2006; Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри нині розташований у Брюховичах, що поблизу Львова). «Карнавал» 1986 року та «Калейдоскоп» 2000-го – літературні адаптації живопису ще одного видатного українського еміґранта Юрія Соловія. Пізніші цикли не мають прямих посилань на візуальні мистецтва, але це все одно – картини. «Сьома печать» 2005 року – альтернативні автобіографії, спроба уявити себе не-собою, або ж радше вжитися в мітологічно-історичні, архетипові образи («Я – Лавро, круглий сирота…»; «Я, німий Тома, беру лист, від якого залежить доля побратимів…»; «Я – карлик Пікольо, служу королеві Навуходонозорові XV…»; «Я, Тереса, прибрана донька Гіполіта й Емми ван Ітем…»). Завершений двома роками потому «Напис на скарабею», формально продовжуючи лінію «Сьомої печаті», цілком у латиноамериканському дусі (чи б пак оперному? музикознавча освіта Віри Вовк повсякчас озивається) змальовує кровозмісний союз Кохання та Смерти («…два демони, витязі в кожній битві»). На кінець – «Коляда на щедрий вечір» (2008), містичні спогади-видіння про найближчих друзів, що вже померли, де неможливо відокремити реальність від вигадки, потойбічний світ від земного і, зрештою, «чисту» літературу від мемуаристики. А всі «короткі оповідання» разом – ні що інше як переклад української ідентичности письменниці мовою бразильської художньої традиції.

Проза Віри Вовк, як добра казка, вимагає читання вголос. Вона дивним чином поєднує епічний спокій і рівне ритмічне дихання, підвищену, майже Хармсову концентрацію подій (авжеж – і він «дитячий письменник»!) та лаконізм укупі з особистісним поглядом сучасного газетного колумніста. І, можливо, найдефіцитніша для українського письменника риса, притаманна Вірі Вовк, – уміння без зайвих реверансів та самоприниження «привласнити » світовий контекст та чужих культурних героїв: від сумерійської богині Іштар до італійського віртуоза Паґаніні. Що не дивно для українки, яка у 31 рік очолила катедру германістики Університету Ріо-де-Жанейро. Не лінуйтеся вдягати маски, панове! Письменникові вони дуже личать.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!