О. И. Матьяш, В. М. Погольша, Н. В. Казаринова, С. А. Биби, Ж. В. Зарицкая. Межличностная коммуникация. Теория и жизнь

Олена Горошко ・ Липень 2013
Санкт-Петербург: Речь, 2011.

Підручник, виданий за наукової редакції Ольґи Матьяш, є першим у Росії академічним навчальним виданням у галузі комунікативістики, чи то комунікології (цей інституційно «неоформлений» на пострадянському просторі напрям навіть іще не має тут, на відміну від Заходу, усталеної назви). Хоча в Санкт-Петербурзькому університеті на факультеті журналістики є маґістратура з комунікативного напряму, та й факультет соціології пропонує певний вишкіл у соціяльних комунікаціях, а в деяких вишах Росії є навчання з міжкультурної комунікації, можна певно сказати, що цих інституцій мало і вони «нерепрезентативні». Сьогодні в Росії в галузі комунікативістики неможливо одержати вчений ступінь, не є вона й окремою освітньою дисципліною (як-от в Україні – соціяльні комунікації тощо), і праця саме такої спрямованости могла би посприяти інституціялізації цього напряму.

Розвиток науки йде шляхом розмивання дисциплінарних меж. Ідеї Єлєни Кубрякової про притаманність сучасним наукам експансіонізму, антропоморфізму, неофункціоналізму й експланаторности цілковито застосовні й до комунікативістики. «Комунікативне знання» стає також більшою мірою експланаторним, антропоорієнтованим і неофункціональним, або, попросту кажучи, в усіх гуманітарних дисциплінах дужчає увага до ролі в них людського чинника, до пояснювальної сили знання і його впливу на довколишній світ. І ці тенденції, властиві всьому дискурсові наук про людину у XXI столітті, чудово окреслюються і через контекст цієї книжки. Вона унаочнює також і вплив двох провідних парадигм сучасної гуманітарної науки – комунікативної і коґнітивної.

Підручник написано з позиції людей, що живуть у різних культурах або на їх перехрестях, працюють у різних дисциплінах (соціяльній психології, комунікативістиці, культурології, лінґвістиці), і це особливо важливо, щоб «вловити» як міждисциплінарний, так і міжкультурний його контексти. Ця книжка навчає спілкуванню поміж себе – між нами, людьми, приналежними до спільнот, що різняться за культурою, расою, ґендером, віком, життєвим досвідом і світовідчуванням. Із різних позицій і поглядів колектив авторів намагається відповісти на питання, що є комунікація для кожного з нас, тобто на рівні нашого «Я» (на особистісному); на рівні діялогу з Іншим або знаменитого буберівського «Я і Ти» (міжособистісному); і на рівні бесіди «Я і Ми», або розмови з Товариством та його основними інститутами (соцієтальному). І поступово з цих діялогів «Я – Ти – Вони» проступає лейтмотив – показ того, як у суспільстві вибудовується (чи пак «конструюється») наше спілкування: через сенс, контекст, мораль, емоцію, культуру, мову. Автори доволі переконливо показують цей – почасти буденний, а часом зовсім парадоксальний – процес творення нашої реальности через породження соціяльних смислів, що і становить суть людського спілкування. І цю сутність соціяльного конструювання реальности через спілкування чудово ілюструє всього одна фраза з книжки: «як ми говоримо про нашу реальність, така вона і є» [с. 3], – викликаючи в пам’яті знамените вітгенштейнівське: «межі моєї мови – це межі мого світу».

Продумана композиційна структура дає змогу подати, окрім теоретичної частини, чимало ілюстративного матеріялу – у вербальному (під заголовками «говорять науковці» і «теорію в життя») і графічному (фотографіями майже до кожного розділу) форматах. Вдале поєднання візуального і текстового матеріялу, а також інтерактивні завдання в кінці розділів безперечно підсилюють дидактичний потенціял підручника.

А от списки літератури по розділах витримано радше в дусі написання монографії, ніж підручника: бажано було би вказати списки обов’язкової до вивчення та рекомендованої літератури.

Окрему цінність становлять і практичні рекомендації щодо підвищення ефективности нашого спілкування, які цілком можна використати для проведення тренінґів із розвитку навичок комунікативної компетенції (див. «Як змінити образ самого себе: практичні висновки для роботи над собою» [173], «Оволодіння вміннями та навичками: стратегії адаптації до співрозмовника» [474], Додатки [490–513]).

Насамкінець, з утіхою відзначивши якісність цього підручника, доводиться з жалем констатувати, що в моїй країні таких видань поки що немає.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!