Ирина Шевеленко. Модернизм как архаизм. Национализм и поиски модернистской эстетики в России

Інна Булкіна ・ Червень 2018
Москва: Новое литературное обозрение, 2017.

Професорка Вісконсинського університету (Медисон, США) Ірина Шевеленко назвала свою нову книжку оксюмороном на кшталт тиняновського «архаїсти-новатори». Однак у дослідницькому сюжеті «модернізму як архаїзму» немає суперечности. Шевеленко представляє інтриґу модернізму як сукупність художніх ідей, суттю яких, зокрема, було «перевинайдення» архаїчної традиції. Модернізм у такому викладі виявляється «аґентом культурного націоналізму», що потребує історичного та географічного уточнення.

«Епохою націоналізмів» у Европі вважають початок XIX століття. Саме тоді німецькі романтики «відкривають» національну традицію і культуру. Шевеленко вважає, що в Росії на той час, навпаки, відбувається «европеїзація еліт», що національний проєкт у такий спосіб було «відкладено», і він зреалізувався лише в наступному столітті. І якщо пізній імперський «культурний націоналізм» (за часів Алєксандра III) у своєму державному втіленні прагнув до стилізованої реінкарнації допетровської естетики (так званий «русский стиль»), художники-модерністи на початку ХХ століття шукали шляхи до «загальнонародного мистецтва» через мітотворчість (Вячеслав Іванов), словотворчість (Вєлімір Хлєбніков), естетичні, поведінкові, життєтворчі експерименти, нарешті, через фольклоризацію (Сєрґей Єсєнін, Андрєй Бєлий, Маріна Цвєтаєва).

Зазначмо все-таки, що доромантичні та романтичні течії в Росії на початку XIX століття містять принаймні дві протилежні ідеї, і космополітичним карамзіністам протистоять ті ж самі національно орієнтовані «архаїсти-новатори» – від Шишкова до Ґрібоєдова, – герої класичної роботи Юрія Тинянова. Але авторка оминає цю тему, згадуючи мало не одного Пєтра Кірєєвського, збирача фольклору, чия діяльність, на її думку, не мала гідного резонансу. Додамо також, що модернізм у цьому сенсі був продовженням неоромантизму і що така картина взагалі характерна для европейського мистецтва початку ХХ століття: російський «культурний націоналізм» у такому контексті не є винятковим явищем. До речі, у першому розділі монографії Шевеленко докладно розглядає історію Всесвітньої виставки 1900 року з погляду різних способів демонстрування національної унікальности. Другий і третій розділи присвячено модерністським течіям: символізмові, футуризму, імажинізму, їхнім уявленням про «народ» та пошукам «народної мови» і національної естетики.

Авторка не зупиняється лише на літературних і критичних рефлексіях, а розглядає прояви «модернізму як архаїзму» в музиці, образотворчому мистецтві, театрі (окремо йдеться про Сєрґея Дяґілєва та його антрепризу). Нарешті, в останньому розділі проаналізовано історію «відкриття» середньовічної ікони і показано її вплив на художню мову аванґарду. Власне, в такому перекладі, в «перевинайденні» мови й полягає сенс «модернізму як архаїзму»: проголошення експериментальної естетики як естетики національної. Національна естетика постає як поле не традиційного етнографічного відтворення (стилізації), а як поле для художнього експерименту.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!