Франс де Вааль. Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів

Дмитро Шевчук ・ Лютий 2019
Харків: КСД, 2018.
Переклав з англійської Роман Клочко

Нідерландський приматолог Франс де Вааль відомий передусім книжкою «Політика у шимпанзе: влада і секс у приматів». У ній він описує результати свого дослідження колонії шимпанзе в зоопарку Арнема, намагаючись продемонструвати, що цей вид людиноподібних істот має свою політичну мету, стратегії і технології здобуття влади, часом дуже подібні до людських. Дослідник навіть пише, що інколи складалося враження, ніби шимпанзе читали Мак’явелі. Але загалом, досліджуючи приматів, він прагне виявити базові людські потреби та способи поведінки людей. Тож можна сказати, що його науковий задум — проаналізувати «людське за межами людського».

Цим він і займається в книжці, що українською вийшла під назвою «Мораль без релігії: в пошуках людського у приматів», хоча в ориґіналі перша частина назви звучить як «Бонобо та атеїст». Треба визнати, що вона є дещо слабшою в плані наукового арґументування, аніж «Політика у шимпанзе», має науково-популярний характер. Тут є декілька «сюжетів»: вивчення «моральної» поведінки у приматів, критика догматичного атеїзму, спроба зрозуміти роль релігії в людському житті, інтерпретація «Саду земних насолод» Ієроніма Босха. Ці різні теми, здавалося б, не мають нічого спільного, але у випадку цієї книжки їх об’єднує прагнення автора обґрунтувати власне припущення, що наша людяність і самоконтроль, потрібні для створення життєздатного суспільства, є чимось, що вбудовано в нас, а не дано кимось згори. Автор переконує, що соціяльні та моральні норми існували задовго до того, як виникла релігія. Про походження моралі, стверджує він, нам багато що можуть розповісти спостереження і за нашими одноплемінцями-приматами (зокрема, бонобо і шимпанзе), і за іншими тваринами.

Передусім автор звертається до досліджень емпатії у тварин. Зауважує, що сьогодні ніхто не сумнівається у перевазі людського інтелекту над інтелектом тварин, проте в людей немає жодних базових бажань чи потреб, яких не було б у наших близьких «родичів». Мавпи так само, як люди, виявляють ласку, задоволення від сексу, прагнення влади, цінують довіру і співпрацю, мають відчуття провини. Крім того, людиноподібні мавпи здатні поставити себе на місце інших, особливо коли хтось із їхніх близьких чи друзів в біді. А також вони демонструють поведінку, яку можна класифікувати як альтруїзм. Отже, у тваринному світі Вааль знаходить «будівельні блоки моралі», які є старшими за людство.

Пошук основ моралі за межами людського суспільства і відкидання ідеї, що обґрунтування наших добрих справ забезпечує релігія, спонукає автора проаналізувати сучасний атеїзм і покладання на наукову раціональність. Звертаючись до суперечок про роль релігії в суспільствах, Вааль критикує атеїзм, який часто перетворюється на догму. У суперечках між людьми, які вірять у Бога, і атеїстами чи агностиками він бачить лише підтвердження того, що визнавці певної релігії говоритимуть що завгодно, аби лише захистити свою віру, натомість деякі атеїсти перетворюються на фанатичних проповідників. Люди часто вірять у певні погляди, яких не оцінюють критично, а також відкидають факти, що не відповідають цим поглядам. Науковці бувають не раціональніші за вірян якоїсь релігії. Однак Вааль переконаний, що сама наука — це соціяльна інституція з правилами участи, які дають змогу цілому досягати проґресу, навіть якщо частини гальмують цей процес. Тому, на думку автора, раціональне обґрунтування моральних принципів, що спирається на наукові дослідження (зокрема, в царині дослідження емпатії вищих ссавців), є виправданішим, аніж відсилання до релігії. Відтак автор пропонує набір певних вроджених цінностей, які існують споконвіку і лише згодом у людських суспільствах набули вигляду моральних норм. Найфундаментальніша цінність — це перевага життя в групі, що підвищує шанси на виживання. Прагнення належати до спільноти, мати друзів, кохати спонукає нас залишатися в добрих стосунках із тими, від кого ми залежимо. Цю базову цінність, стверджує автор, поділяють не лише люди, а й інші суспільні примати, що не раз підтверджували експерименти, результати яких показали, що, наприклад, шимпанзе, як і люди, покладаються на певний фільтр між емоціями і діями, аби досягти взаємоприйнятної для всіх членів спільноти ситуації.

Наскрізним сюжетом у книжці є відсилання до триптиха Ієроніма Босха «Сад земних насолод». Тут є не лише особисте захоплення автора цією картиною, а й спроба зінтерпретувати окремі її фраґменти у контексті пошуку фундаментальних засад моралі. Як стверджує Вааль, Босх ніби зобразив нас у природному стані і водночас своїми метафоричними зображеннями він надсилає нам низку повчань, які спонукають замислитися про мораль та місце релігії у суспільстві.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!