Михайлина Коцюбинська. Моральний імператив і виклики часу. Промова на випускних урочистостях в Українському Католицькому Університеті. Львів, 19 червня, 2004

Наталя Іванова ・ Лютий 2005

Саме «промова», але не доповідь і не лекція; слово, спрямоване на діялог, емоційний та заохочувальний жест до авдиторії, через який налагоджується контакт. За осердя виступу Михайлина Коцюбинська бере тему, яка з однаковою мірою відвертости стосується і віруючого, і релігійної громади, й особистости, яка мислить себе поза конкретними церковними інституціями, але ж не поза самим контекстом духовности. Йдеться про ті проблеми, які оберігають духовність від надміру патосу або, навпаки, від спрощення, інколи – й від претензій бачити в ній якщо не раритет, то принаймні підупале в авторитеті явище.

Ця промова перед студентами УКУ – сповідь про вагу й тягар вибору, про імператив людини зберігати внутрішню свободу, навіть ціною свободи зовнішньої, а також про толерантність, без якої настанови на індивідуалізм мали б ризик перетворитися на індульґенцію для шовіністичного насилля. «Прості істини» стають власне істинами завдяки донесенню до читача-слухача через конкретні життєвість, історію та біографію (пані Михайлина звертається і до епізодів з власного досвіду, і до тих персоналій, з якими мала світлий культурний контакт, – це передусім покоління українського літературного шістдесятництва). Отож маємо навіть не суто філософські розмисли, а «інтелектуалізований документ» із рисами суспільної публіцистики, мемуаристики та літературної критики.

Проте текст позбавлений проповідницького настрою хоча б тому, що відповідей на кожне питання він не дає й не може дати. Що, приміром, означає для сучасної української культури чемний діялог навіть із тим, хто іґнорує правила правової поведінки? Або де пролягає межа між «чорно-білою» поляризацією цінностей та виокресленням чітких ціннісних пріоритетів, твердого канону, в якому не уникнути згущення барв, спрощень або загострень? І чому – вкотре виникає питання – зовнішній ідеологічний тиск стає для людини ірраціональним стимулом внутрішнього розкріпачення, тоді як за наявности зовнішньої свободи нераз буває тяжко знайти й раціональні стимули для цього? Позиція пані Михайлини ніби й виходить ad fontes, із універсальних глибин, але… лишається позицією, щодо якої читач і слухач вільні у виборі.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!