Олена Стяжкіна. Мовою Бога

Анна Пєшкова ・ Грудень 2018
Київ: Дух і Літера, 2016.
Переклала з російської Катерина Сінченко

Психологічна повість «Мовою Бога» — чергова прозова книжка Олени Стяжкіної. Вона про блукання і пошуки, дороги та роздоріжжя, любов і мир. «Місто мільйона троянд» (таку назву Донецьк отримав через найбільший в Україні розарій у парку імені Щербакова) сьогодні — ще й місто втрачених і страчених імен: Ревазов, Діма, Ігор. Персонажі не мають іншої національної ідентифікації, аніж пристосуванці епохи, які, граючись своїм життям і життям учорашнього товариша, сусіда, знайомого, сьогодні мають зробити вибір, ким бути — людиною чи звіром. А людське в людині зазнає випробувань. Це чи не перша відповідь Бога на запитання, чи справді війна псує людину, чи, можливо, вона лише підкреслює її недосконалість? Як бачимо з повісти, таки підкреслює, розкриває вади й страхи. Персонажі бояться за своє життя, але не поспішають щось змінювати. І коли страх переважає над іншими почуттями, люди починають їсти: спочатку «салат із рибних консервів», а згодом — одне одного.

Життя — це сон. Цю сентенцію ще в ХVІ столітті висловив іспанський драматург і військовий капелан Педро Кальдерон де ля Барка. Чому я згадую вислів Кальдерона саме тут? Бо той, хто перебуває в місті, де щомиті губляться імена під свистом куль і вибухів, безперечно, бачив і Бога, і диявола. Єдине і найважливіше, що цієї миті мала зробити людина, — це, перебуваючи в напівбожевільному стані (страху, розпачу, ненависти тощо), розпізнати, хто з них хто. Може, й не завжди сокира лежить за дверима саме у Бога?

Яка ж помилкова думка, що війна ділить людей на героїв, ворогів і жертв. Насправді війна ділить людей тільки на мертвих, живих і ненароджених. Забирає тіла, але повертає душі. Стяжкіна майстерно описує психологічний стан персонажів, наголошуючи, що психологічні порушення беруть початки від дитинства, але виявляють себе саме тут і тепер — під час російсько-української війни, яку й досі задля власного спокою більшість називає АТО: «Святковий Діма запам’ятався зворушливим і безпосереднім. Але й небезпечним і чомусь — жорстоким. Він був наче дитина, яка не знає меж, а тому випробовує чужий і свій біль наче забавку, гадаючи, що це їй зійде з рук».

Коли ж до розмови долучається Бог? Можливо, саме тоді, коли ти найбільше вразливий, коли хтось, із ким ти вчора вітався за руку, їв «салат із рибних консервів», сьогодні готовий вистрелити в тебе. Його мовою неможливо спілкуватися, нею можна розуміти й порозумітися. Він говорить до нас почуттями, речами й подіями. Дімин «салат із рибних консервів», «підозріло чорні очі» Ревазова, «відро з технічною водою» і, врешті-решт, «три постріли» — усе це відповідь Всевишнього на Ревазове запитання: «За що?» За те, що стерлися межі дозволеного й людська гідність переплуталась із виживанням і божевіллям. За те, що розділив людей на «своїх» і «чужих», убиваючи всіх: «Ігор вистрілив у стіну. Діма — в Ігоря. А Ревазов у Діму. В спину, якщо точно». Кожен із персонажів отримує те, на що заслуговує. Фактично вони самі досягають цього взаємоі самознищенням.

Повість Стяжкіної відсилає до творчости Миколи Хвильового. По-перше, за формою: авторка знає й витончено відтворює «больові точки» людини під час війни. Речення тексту короткі, інколи незавершені, що посилює експресію й дає змогу підкреслити головне. По-друге, за міметичністю зображення психологічної напруги. Проте якщо письменник початку ХХ століття змальовував психологізм важкими метафоричними описами природи, Стяжкіна зображує його здебільшого абстрактно, апелюючи до морально-етичних засад людства: «І час був, коли своїх ще було шкода. Минув». Виживання на тілі Землі й на тлі зруйнованого Донецька — це важливо для персонажів повісти.

«Мовою Бога» — це книжка про Божу присутність у людських серцях. Навіть під час війни. Особливо під час війни. І чи не є те, що кожен із персонажів відповідає за своє життя і отримує те, на що заслуговує, безпрецедентним доказом Божого милосердя? Це можна заперечити, із цим можна сперечатися, але ж: «Молись — не молись, Бог виявиться реальністю».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!