Поліна Жеребцова. Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр.

Юлія Стахівська ・ Січень 2017
Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015.
Переклад з російської Романа Трифонова, Ганни Яновської

Щоденники Поліни Жеребцової — це пронизливий хронограф чеченських воєн, що його розпочала дев’ятирічна школярка і закінчила молода журналістка. Письмо та книжки були єдиним справжнім екзистенційним сховом її особистости, що дали можливість зберегти фантазію, таланти, мрії і, безумовно, здоровий глузд. Адже, як видно з цього документального роману, багатьох героїв історій Жеребцової усе це покинуло. Під дулами автоматів та «килимовими бомбардуваннями» Ґрозного залишатися людиною, яка мислить, — це подвійна самотність, подвійне виживання істоти у скляній банці безвиході. Саме цей вчинок спротиву та літературний хист виводить щоденники Жеребцової у площину інших воєнних щоденників дітей — Тані Савичевої з блокадного Ленінграда, Анни Франк в Амстердамі тощо. Щоправда, їхня авторка вижила, і це суттєво змінює тональність рецепції.

Поліна народилася 1985 року в Ґрозному в багатонаціональній родині (росіяни, чеченці, євреї); є членкинею спілки журналістів Росії та ПЕН-клубу, лавреаткою міжнародного літературного конкурсу імені Януша Корчака та премії Андрея Сахарова «За журналістику як вчинок». Вона гостро відчуває несправедливість і шукає тих, хто має рацію, і винних в утисках, що їх росіяни завдають кавказцям, у злочинах самих росіян проти кавказців, у хабарництві державних установ тощо. Не дивно, що, залишивши у двадцять років рідне місто, їй довелося опинитися вже в іншій, «мирній війні», і ще менш дивно, що й звідти їй довелося еміґрувати 2013 року до Фінляндії, вже як політичній біженці. Зокрема, в Росії Жеребцова не раз мусила доводити, що її записи — це не містифікація чи вигадка. У світі ж їх, окрім української, опубліковано французькою, литовською, чеченською, німецькою, фінською та словенською мовами. Та й самій інтелектуальній Росії від цього тексту не вдалося відмахнутися.

Починається щоденник абсолютно банально: «Привіт, Щоденнику! Живу я в місті Ґрозному на вулиці Завєти Ільїча. Звати мене Поліна Жеребцова. Мені 9 років». Із перших записів можна подумати, що це просто дівчачий щоденник, але спробуйте зануритися глибше, і з кожним разом тексту більшає, перші легенькі хвильки накочуються на читача що далі, то більш штормовими валами. Простота й «звичність», із якою дівчинка конспектує війну, вражають. Ще більше проймає світла несумісність Полі з обставинами та оточенням: від психічно неврівноваженої матері, від якої дівчина зазнає знущань (але яку ніколи не покине і доглядатиме), і закінчуючи всім ворожим світом за порогом її напівзнищеного житла.

Із кожним записом авторка все більше рефлексує, розповідає історії про інших. Не дивно, що саме із цього тексту народилася книжка її оповідань «Тонка сріблиста нить» (український переклад вийшов цьогоріч, див.: «Критика», 2016, ч. 3–4, с. 10), адже саме в щоденнику містяться зародки всіх сюжетів. Вони розвиваються, перетікаючи з однієї книжки в другу, розростаючись та дорослішаючи. Оскільки реальність щодня висить на волосині, Поліні починають снитися незвичайні сни: в них застереження, відкриття, підказки, позаземні цивілізації (оніричний дискурс текстів Жеребцової вартий окремої розмови).

Цю книжку можна читати з будь-якого місця і щоразу зі здриганням переконуватися, що авторка перемогла у цій війні, показавши те, що є у людині людського. Окрім того, що книжка має художню вартість, — це документ доби та подій, про які багатьом вигідно забути. Але тепер це зробити значно важче.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!