Олена Галета, Олена Гусейнова, Маріанна Кіяновська.... Ми і вона. Антологія одинадцяти поеток

Олег Коцарев ・ Травень 2006
Львів: Видавництво Старого Лева, 2005.

Проєкт, у рамках якого видано цю антологію одинадцяти поеток, різною мірою знаних, визнаних і читаних – Олени Галети, Олени Гусейнової, Маріанни Кіяновської, Марії Кривенко, Галини Крук, Ліди Мельник, Мар’яни Савки, Віхти Сад, Ярини Сенчишин, Дарки Сироїд та Ірини Старовойт, – гучно йменується «Феномен поетичної творчости жінок Львова». Але серед них є не тільки львів’янки, тому вийшла радше антологія жіночої поезії, західно орієнтованої за змістом.

Об’єднує твори плавна деталізованість, насичена метафоризація та певна статичність. Інша важлива спільна риса – перманентний пошук елеґантности, що завжди ховається у простір, який можна було б назвати підсонням поезії та який ніколи не знаходить сюжетної об’єктивації. Більшість уміщених тут віршів малосюжетні, натомість мають досить складну внутрішню образну логіку, претендують на інтелектуалізм. Вони до того ж рясно прикрашені екзотичними мотивами, яких найбільше у географічних реаліях, найчастіше европейських, надто польських.

Чи коректно вважати антологію «Ми і вона» свідченням існування певної «школи» або «феномена», а чи концептуальним проявом «жіночого письма», питання складне, проте беззаперечним фактом є принаймні те, що вірші різних поеток поєднуються дуже органічно. А згадані властивості в різних текстах можуть ставати як перевагами, формуючи цікаву медитативну лірику, так і недоліками, роблячи образи сірими, маловиразними й однаковими.

В антології чимало верлібрів, проте не бракує й силабо-тоніки. І якщо вірші Галини Крук тут, певно, найдинамічніші та найжорсткіші, то в Маріанни Кіяновської більше формальної стрункости, ритмічности й сюрреалістичної загадковости; Олена Гусейнова поєднує прозору мову з демонстративною парадоксальністю, а Дарка Сироїд – романтичні образи, «дух природи» – з насиченою замкненістю.

Книжку непогано оформлено: крейдяний папір, досить стильні фотографії на чорному тлі. А от відверто слабким місцем антологійної концепції стали «вступи» до віршів – украй абстрактні роздуми поеток про писання, вимушені, мляві й, схоже, не розраховані на прочитання, що можна сказати й про післямову Віктора Неборака. На щастя, все це не впливає на якість самих віршів.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!