За редакцією Павла Коваля, Яна Олдаковського, Моніки Зухняк. Ми не є українофілами. Польська політична думка про Україну і українців

Таїсія Зарецька ・ Вересень 2013
Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2012.
Переклад із польської Сергія Гіріка

Український переклад збірки, виданої у Варшаві (вже двічі – 2002-го і 2008 року), Сергій Гірік доповнив власним словом «Від перекладача», подавши в ньому оцінку загального спрямування зібраних у книжці текстів, із наголосом на тому, що «представлено погляди тих польських політичних мислителів, котрі намагалися віднайти шляхи співпраці з українцями у спільних інтересах». Охоплено період 1891–1985 років.

Адольф Юзвенко у «Вступі», який починається з твердження, що «у XX століття українці ввійшли свідомими своєї національної окремішности і програмно підготовленими до боротьби за власну державу», говорить про українське питання в Польщі. Представлено позиції кіл Юзефа Пілсудського та Романа Дмовського. В антологію включено статті польських діячів, які обстоювали приязні стосунки з українцями, поміж інших Алєксандра Бохенського, Станіслава Лося, Тадеуша Голувка, Адольфа Бохенського, Станіслава Тарнавського, Вільгельма Фельдмана, Лєона Васілєвського, Пьотра Дуніна-Борковського.

Павел Коваль у вступній статті «Причинки до історії “української справи” в Польщі» в 17 пунктах резюмує проблематику польсько-українських відносин, подану далі у 30 авторських текстах.Антологію поділено на чотири розділи: «Походимо з одного коріння», «Польсько-українська проблема в Червенській землі», «Моральний вимір польської свободи» та «Немає вільної Польщі без вільної України».

Заголовну статтю Влодзімєжа Бончковського «Ми не є українофілами» (1935) присвячено зокрема критиці польського націоналізму та поясненню того, що «Україна має бути вільною», адже це – і в польських інтересах.

У розділі «Моральний вимір польської свободи» вміщено матеріяли з Ґедройцевої «Культури». Юзеф Лободовський у статті «Проти привидів минулого» (1952) полемізує з різними авторами, котрі вважали, що Україна ніколи не прагнула незалежности й незалежною бути не може. У знаменитому «Листі до редакції “Культури”» Юзефа Маєвського, статті «Непорозуміння чи дешевий патріотизм?», а також текстах Юліуша Мєрошевського «Польська “Ostpolitik”» та «Російський “комплекс Польщі” і простір УЛБ», в «Декларації у справі України» сформульовано головне кредо «Культури», її великого Редактора та однодумців: український народ має бути вільним, як і російський, білоруський, литовський, польський тощо; Львів має належати українцям, а Вільнюс – литовцям; між народами мають бути взаємини діялогу, взаємоповаги, співпраці, взаєморозуміння. Одразу після Другої світової війни і аж до 1991 року коло «Культури» активно підтримувало український незалежницький рух, і саме завдяки сумлінній праці цих людей Польща була першою, хто визнав державу Україну.

В останньому розділі збірки «Немає вільної Польщі без вільної України» вміщено тексти Яцка Куроня, Антонія Мацєревіча, Адама Міхніка, Яна Зеї, Анджея Суліми-Камінського, Лєшка Мочульського та інших. Також сюди ввійшли звернення редакції «Spotkań» «До братів-українців», газети «Rzeczpospolita» «Вільні з вільними – рівні з рівними», НСПС «Солідарности», Конфедерації Незалежної Польщі.

Завершує антологію стаття Богдана Скарадзінського (Казімеж Подляський) із символічним посланням українцям: «Пробачаємо і просимо пробачення?». Збірку споряджено науковим довідковим апаратом, переліком джерел уміщених текстів, довідками про авторів та іменним покажчиком.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!