Степан Костюк, Тарас Стефанишин. Микола Голубець (1891–1942). Бібліографічний покажчик

Степан Захаркін ・ Березень 2007
Львів: 2005.

Не може не тішити, що симпатична постать львівського мистецтвознавця і письменника Миколи Голубця (1891–1942) нарешті дочекалася окремої книжки. Жанр біобібліографічного покажчика якнайкраще пасує для того, щоб представити на повен зріст колоритну особистість цього «універсаліста» (Святослав Гординський), без якого годі уявити культурний ландшафт міжвоєнного Львова. Не помилюся, якщо скажу, що до появи книжки Степана Костюка і Тараса Стефанишина мало кому навіть серед фахівців Голубців доробок був відомий в усій широті. Один із перших адептів і пропаґандистів модерного українського мистецтва в Галичині, перу якого належать книжки про Олексу Новаківського, Петра Холодного-батька, Олександра Архипенка, Павла Ковжуна, Олену Кульчицьку, Голубець був іще й невтомним журналістом, редактором дюжини мистецьких і універсальних часописів, автором кількох книжок прози та віршів, першим (і досі єдиним!) українським перекладачем Ібсенового «Пер Гюнта», талановитим краєзнавцем, який створив серію історико-культурних нарисів про Львів, Галич, Теребовлю, Перемишль та інші стародавні галицькі міста, генеалогом, котрий зініціював видання першого на галицьких теренах українського родословника, – і це ще не повний перелік його ідентичностей.

Бібліографічний покажчик, який склав Степан Костюк, підготовано загалом на доброму фаховому рівні. Опис виконано з урахуванням факультативних елементів (щоправда, дещо непослідовним). Принципове застереження викликає лише включення публікацій, що з’являлися у львівських часописах 1910–1920-х років за підписом «Микола Віконський». Як виглядає, біблограф прийняв на віру повідомлення «Словника українських псевдонімів та криптонімів» Олексія Дея, де ці публікації – з покликом на усну інформацію Миколи Яцкова – приписано Голубцеві. Тимчасом є всі підстави вважати їхнім автором літератора і публіциста Миколу Віконського (1890–?) – реальну особу, чоловіка Дарії Віконської, авторки книжки про Джеймса Джойса (1934). Цей казус знижує довіру до Костюкових атрибуцій – тим паче, що бібліограф не зазначає, на підставі яких джерел приписує Голубцеві публікації під іншими псевдонімами (в тому числі й не зареєстрованими у «Словнику» Дея).

Покажчикові передує вступна стаття Тараса Стефанишина, яка містить загальну характеристику мистецтвознавчої та літературної діяльности Миколи Голубця. На жаль, біографічна компонента статті досить скромна (зокрема, тут майже не висвітлено ранній період Голубцевої біографії) – проте це найдокладніша стаття про Голубця з усіх, що з’явилися дотепер.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!