Дмитро Ревуцький. Микола Лисенко: повернення першоджерел

Юлія Бентя ・ Вересень 2005
Київ: Музична Україна, 2003.
Автор-упорядник В.В.Кузик, атрибуція приміток Дм.Ревуцького, М.В.Чуєвої

Наприкінці 1930-х майже завершений рукопис наукової біографії Лисенка було викрадено в Інституті літератури з робочого столу автора, фундатора лисенкознавчих студій Дмитра Ревуцького (1881–1941), незабаром після того жорстоко вбитого. Насправді ж монографія не зникла: близько двох десятків протягом років написаних і видрукуваних статтей і передмов до нотних видань, що їх зібрала в одну книгу музикознавець Валентина Кузик (як і «Листи» Лисенка, видання випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за участи Музею видатних діячів української культури), вкотре підтвердили знамениту булґаковську аксіому.

Отже, маємо повне зібрання лисенкознавчих праць мистецтвознавця, фольклориста, філолога й педагога, написаних у 1927–1941 роках (у тому числі й фраґменти чернеток), яким передують статті упорядниці «Лисенкознавчий доробок Дмитра Ревуцького» та «Дмитро Ревуцький» (відповідно: передмова до текстів і біографія дослідника), а завершують покажчики пісень Лисенка на вірші Шевченка, хорових народних пісень у розкладці Лисенка, гілки родового дерева Лисенків і Ревуцьких, факсиміле невідомих автографів Лисенка та коментований іменний покажчик.

У статтях Ревуцького навдивовижу тісно переплетено мистецтвознавство із джерелознавством, дослідження біографії з роздумами про музику, а цитування схвальних відгуків врівноважено нищівними. Дмитро Ревуцький не лише чітко виписує український та світовий контексти Лисенка («перший український національний композитор»; «заслуга Лисенкова на музичній ділянці не менша, мабуть, за Шевченкову на літературній і політичній»), але робить це набагато правдивіше за багатьох своїх спадкоємців («Микола Віталійович мало працював над інструментовкою»; «через різні причини не здобув собі такої техніки, якої вимагали від нього момент і становище»; «заглиблення в хорову справу відтягло в самого Лисенка і в цілої низки дальших діячів увагу од інших форм музичної творчости»; «ні організатора ж, ні адміністратора, як зазначають всі його співробітники, з нього ніколи не було доброго»).

Тут же розвідки про співачку Меланію Загорську, Лисенкову оперу-сатиру на текст Драгоманова й Старицького «Андращіяда» (що приємно, повністю надруковано варіянти лібрета опери, а щодо постраждалого видавця «Киевского Народного Календаря» із півторамільйонним накладом, то Ревуцький і тут оцінює не однобоко: «З жалем констатуючи, що культуртреґерів у нас узагалі мало, ми мусимо в той же час признати, що О[лексій] Х[омич] Андріяшев мав немалий організаторський хист і цілком певний потяг до культуртреґерства»), начерки до нездійсненої монографії «М. Лисенко-робота Д. Ревуцького (Загальна структура)».

У примітках проанонсовано нове видання етнографічно-музикознавчих праць Лисенка, яке, сподіватимемося, готується до друку.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!