Богдан Бойчук. Над сакральним озером. Кохання поза світанком: романи

Мар'яна Рубчак ・ Лютий 2017
Львів: ЛА «Піраміда», 2015.

Богдан Бойчук відомий як поет, прозаїк і драматург. Його новий роман, написаний в дусі магічного реалізму, складається з двох частин: «Над сакральним озером» та «Кохання поза світанком», — і підхоплює традицію, яку започаткував Ґабріель Ґарсія Маркес у «Ста роках самотности» і продовжила, зокрема, мексиканська письменниця Лаура Есківель у романі «Як вода для шоколаду».

Головні Бойчукові персонажі — Світанна і Зоц — жили понад тисячу років тому, в часи майя. Згодом вони зазнали низки перевтілень, і вперше постають перед нами в сучасності як Світа і Зосим. Одного туманного ранку Зосим спостерігає оголену Світу, яка виходить на берег з озера біля Бойчукового будинку в Ґлен-Спей (США). Не наважуючись до неї підійти, Зосим постійно бачить Світу у своїх мареннях. Згодом вони зустрічаються під час прогулянки, починають товаришувати, хоча від самого початку їхня дружба позначена неспокоєм. За ним ховається якась темна таємниця, на яку Світа постійно натякає, але не пояснює її.

Світа і Зосим разом ходять до театрів, дивляться опери та балети, відвідують улюблені ресторани, плавають в озері і незабаром стають коханцями. Згодом вони вирішують полетіти на батьківщину Світи — до Мехіко. Коли ж вирушають до сакрального озера, то застають лише ставок. Світа розповідає про давнє минуле: про принесення в жертву богові дощу її доньки, засудження її (Світанни) до спалення та прокляття, яке потому віками тяжіло над її чоловіком Зоцом.

Після Світиної сповіді Зосим повертається додому і всю зиму чекає на кохану, не знаючи, що вона загинула в автомобільній катастрофі. Навесні Зосим вирушає на пошуки і знаходить на місці Світиного будинку пустир. Можливо, й справді минуле існує лише в наших мареннях?

У другій частині дилогії сходження реального та вигаданого світів іще поглиблюється. Оповідь починається з епізодів, у яких проглядає біографія самого автора. Наприклад, щорічні подорожі до Парижа, де він пише під «псевдом» Богдан Бойчук. Одного ранку, гуляючи понад Сеною, він помічає в букініста обшарпану книжку без назви. Купує її, читає до пізньої ночі, не знаходячи жодної згадки про автора. Аж раптом надибує ім’я Зосим (альтер еґо Бойчука). І пригадує, що Зосим живе у Ґлен-Спей.

Наступного дня автор летить до Нью-Йорка, відвідує Зосима і просить пояснень. Зосим відповідає: «Та це ж Ти автор!» і звинувачує Бойчука в тому, що він не повернув йому Світу. Раптова буря переносить Зосима у світ майя, де він наново перевтілюється в Зоца і зустрічає примару мертвої донечки, яка пробачає йому давню провину. Зосим вперто продовжує пошуки Світи і зрештою опиняється в українських Карпатах, де зустрічає останню реінкарнацію Світанни — Павліну.

Роман Богдана Бойчука багатий на поетичні образи. Він водночас надзвичайно чуттєвий (секс у ньому є тією віссю, довкола якої обертається оповідь) та піднесено духовний (про це свідчать, зокрема, символічні натяки на біблійні історії). Усе це створює магічний світ майя, де немислиме у якийсь спосіб стає можливим. Ця дилогія є не тільки цікавим зразком магічного реалізму, а й значною мірою автобіографічним твором, який допомагає глибше зрозуміти автора не лише як прозаїка, а й як людину.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!