Листування о. Любомира Гузара з матір’ю. Найдорожча Мамусю!

・ Грудень 2018
Львів: Видавництво УКУ, 2018.

До книжки ввійшло листування тоді ще священика Любомира Гузара із матір’ю, Ростиславою Гузар, і почасти його листування із сестрою Мартою Василькевич та її чоловіком Зеноном за 1975–1992 роки. Останній лист, уміщений у виданні, — це подячний лист о. Любомира Гузара до о. Севастіяна Сабола, духівника Ростислави Гузар, за духовний супровід його матері і за приготування її до відходу. Листування впорядкувала Марія Рипан (Василькевич), племінниця владики Любомира Гузара, за згодою Блаженнішого, яку отримала в січні 2017 року.

Час, що його охоплюють уміщені у виданні листи, — це роки, коли о. Любомир Гузар як монах-студит жив у монастирі під Римом, звідки переважно й писав листи до матері до Америки. Більшість із них дуже зворушливі. Зрештою, зворушлива сама традиція — щонеділі писати листа до матері, а не тільки тоді, коли від неї прийде лист. Писати з Рима, зі своїх душпастирських та робочих поїздок до різних місцин в Европі; і часом у липні відповідати на листи за травень, бо так тоді працювала італійська пошта, доставляючи кореспонденцію з перебоями. І доброзичливо із цього піджартовувати — зрештою, не лише із цього: тонкий гумор і здатність посміятися з більших чи менших негараздів, мирне сприйняття всього, що відбувається, — одні з прикметних ознак письма о. Любомира. Тому в його листах панує спокій, хоча з описаного можна зрозуміти, що і він, і монастир майже постійно переживають серйозні фінансові виклики — настільки, щоб узимку майже не вмикати опалення і розчиняти вікна, щоб знадвору зайшло трохи тепла.

Прикметно, що о. Любомир цікавиться життям усієї родини, не забуває про дальших родичів, хоча, здавалося б, як монах він міг би жити життям, відстороненим від родинних справ. Дуже зворушливо й те, як він звертається до матері: фактично завжди розпочинає листа словами «Дорогенькі Мамусю!», а завершує його шанобливо: «Цілую ручки». Прикметно й те, що в ставленні матері до сина багато пошани, а не лише любові й турботи. Несподіванкою для мене стало те, що фактично щомісяця п. Ростислава надсилала синові молитовні намірення на Літургію (так звані інтенції) і сумлінно оплачувала кожну Літургію, надсилаючи гроші на певний рахунок і тим самим підтримуючи синове фінансове становище.

Цікавим є листування кінця 1980-х — початку 1990-х років, коли в ньому все частіше зринають українські теми, зокрема, після перших відвідин України, що їх здійснив о. Любомир 1990 року, сорок шість років по тому, як його родина змушена була виїхати на Захід. Монастирські й церковні справи, побут, здоров’я, родинні теми, італійські спека й посуха, вістки з Америки — все це є темами по-справжньому теплих листів матері й сина. Прості і зворушливі, вони багато говорять про людину, яка врешті стала очільником УГКЦ. Про її уважність, любов та убогість, яка не перешкоджала Блаженнішому Любомирові зберігати мир.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!