Рафал Воячек. Незакінчений хрестовий похід

Олег Коцарев ・ Березень 2017
Івано-Франківськ: П’яний корабель, 2016.
Переклад з польської Мірека Боднара

Уперше в  українському перекладі вийшла книжка культового польського поета ХХ століття Рафала Воячека (1945–1971). Автор ефектних похмурих віршів також прославився катастрофічним способом життя, позначеним психічними розладами, алкоголізмом, екстраваґантною і хуліганською поведінкою, численними спробами самогубства, остання з яких виявилась успішною (сучасників особливо вражало, що Воячек при цьому походив із дуже поважної та погідної родини). Через що, звісно, набув образу «проклятого поета».

У книжці «Незакінчений хрестовий похід», утім, лише побіжно, в анотації заторкнуто «проклятість» Воячека; біографічної інформації як такої тут майже немає. З одного боку, через це втрачено деякі рекламні можливості для видання, а з другого — створено умови для самодостатнього сприйняття поетової творчости. З огляду на обсяг — понад 200 сторінок, український читач має нагоду скласти про неї доволі чітке уявлення.

Вірші Рафала Воячека вельми мозаїчні за образністю, проте легко складаються в цілісну (хоча й непрозору) картину. Цю мозаїчність побудовано і на асоціятивному підході, і на складній, багатозначній системі натяків, символів тощо. Поетові образи виглядають такими собі вудками, розставленими на чималій водоймі, тож можливості вивудити сенси та значення тут дуже широкі:

Отже, доки ще є небо, 

моє широке обличчя,

доки над горизонтом світить кров, 

як ранішня зоря,

доти птах знає міру свого вивищення.

Але вже, хоч і не відає про те, 

повільно протікає

з-під того під небо тісне, уже під моєю

повікою він розпливається в тяжку, 

як саван хмару.

У «Незакінченому хрестовому поході» нескладно зауважити моменти, близькі сюрреалізмові (проте, здається, значно менш «автоматичні») та експресіонізмові, можна також говорити про перегуки з тодішньою американською поезією. Хай як несумісний цей польський «шістдесятник» з українськими шістдесятниками, зате із Нью-Йоркською групою та Київською школою і суміжними явищами вже легше знайти точки перетину.

Домінантний і жаский навіть у жартівливій формі мотив смерти й тему фізіологізму у Воячека відтінено тонкою чутливістю, любовною енергетикою. Усе це майже неодмінно дістає надпотужну ін’єкцію їдко-гіркої іронії та сентиментального відчаю.

Скільки у смерті шухляд! — У першій

складає собі мої вірші,

якими я дорожу.

 

У другій шухляді, безумовно,

зберігає пасмо волосся

з тих часів, коли мені було п’ять років.

 

У третій — простирадло

з моєю першою нічною полюцією

і випускний атестат.

 

<…> У п’ятій — рецензії, огляди,

які читає, аби посміятися,

коли меланхолійна.

 

<…> А найнижча і найбільша

— самій уже витягти важко —

якраз буде мені труною.

Що, однак, в інших випадках не заважає й парадоксальній грі:

І закидає в м’ясорубку обидві

сідниці. І відомо навіщо

кров розмазує по склу, а кожну

її волосинку розтинає начетверо.

Бо твердо вірить, що таки знайде.

Таким терплячим катом

може бути тільки поет.

Я знаю його. Зветься він Рафал Воячек.

А десь дає змогу торкатися ширших тем, включно з трохи несподіваними тут історичними та суспільними (то лише у вигляді певних усталених словесних формул як матеріялу для поезії, то у самодостатній, із натяками на епічність, формі).

Досить пластичний переклад віршів Воячека для книжки «Незакінчений хрестовий похід» здійснив поет Мірек Боднар, а ілюстрації в трохи експресіоністичному дусі — Олег Перковський.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!