Юлія Хоменко, Альона Цілюрік та ін. Нові сусіди. Життєві історії внутрішньо переміщених осіб на Полтавщині

Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Кременчук: NovaBook, 2016.

У цій книжці значно більше особистого, ніж політичного. Описані історії звучать так, наче їх невимушено переказує приятель за кавою. Замість шукати причини і прогнозувати наслідки конфлікту, оповідачі зосереджуються на конкретних долях вимушених переселенців. Автори розмовляють із читачем довірливо та невимушено, без наміру «прикрасити» оповідь — напевно, таким тоном і велися бесіди.

Збірник історій про життя вимушених переселенців на Полтавщині створено за результатами проєкту «Нові сусіди». Представники місцевих громад, що зголосилися до участи, дізнавалися про людей, які волею обставин замешкали в їхніх містечках. Співрозмовниками полтавчан не обов’язково є так звані успішні переселенці — навпаки, більшість опитаних людей мають труднощі у пошуках житла чи роботи, не завжди легко знаходять спільну мову в новому середовищі. У поле зору авторів потрапили люди різного віку: серед них є і пенсіонери, і студенти; одинадцятирічна школярка розповідає, як у невеликому Миргороді сумує за щонедільною картоплею фрі у донецькому кафе. Не кожен із вимушених переселенців трагічно сприймає свій новий статус, для декого він став шансом. «Чарівний копняк», — говорить про незапланований переїзд молода жінка Карина, нині мешканка Горішніх Плавнів. Вона не називає себе жертвою і вважає, що несподівані обставини слід використати як нагоду збудувати ліпше життя.

Про вчинки вимушених переселенців говорять без зайвого патосу, і що тихіше сказано, то голосніше звучать їхні щоденні подвиги: наприклад, про те, як подружжя перевезло з собою притулок для бездомних тварин, яким опікувалося вже п’ятнадцять років. Коли ж читаєш описи на зразок цього: «Люди сиділи на підлозі [вокзалу], діти, папуги, собаки», — виникає відчуття, наче очевидці цих подій говорять уривками майбутнього літературного твору.

Водночас герої книжки не бояться не виправдати чиїхось сподівань чи здатися недостатньо патріотичними, а автори мають терпіння вислухати. Хтось розповідає про родичів у «ДНР», а хтось ділиться намірами поїхати до Росії. Журналістам вдається роздивитися передусім людські драми і страхи. Хоч у книжці і є роздуми на кшталт «чому так сталося», вони не визначальні для її розуміння. Автори дають героям виговоритися і залишають читачеві простір для емоцій та самостійних висновків.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!