Богдан Сюта. Основи парамузикознавства

Олеся Найдюк ・ Жовтень 2011
Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010.

Автор книжки «Основи парамузикознавства» Богдан Сюта – музикознавець і культуролог, музичний критик, публіцист, педагог, а тепер і професор Національної музичної академії України ім. Чайковського – тлумачачи назву своєї монографії, пояснює, що префікс «пара-» означає у складних словах «суміжність», «переміщення», «відступ», «відхилення», а предмет свого наукового зацікавлення розглядає як окремий розділ загального музикознавства.

На перший погляд, розвідка Сюти – свідчення того, що сучасне музикознавство, опинившись із різних причин на периферії актуального у XX сторіччі «поняттєвого буму» наукової гуманітаристики, врешті також намацує шляхи модернізації свого об’єкта дослідження. Насправді ж ідеться не так про модернізацію, як про академізацію та наукову адаптацію певних понять і значень. Те, чому присвячено цю монографію – жести, міміка, пози, фізіогноміка, експресія поглядів, кольорів, стереотипи поведінки і низка інших явищ, що актуалізуються у процесі музичної комунікації, здавна функціонували і функціонують як своєрідна знакова система у таких неакадемічних вербальних практиках, як музична критика, а надто музична журналістика. Спектр так званих парамузичних комунікатів незрідка є вирішальним у характеристиці, скажімо, образу музиканта, його манери виконання твору, підходу, інтерпретації тощо. Загалом різноманітні позамузичні чинники у цих практиках, в інформаційному та соціяльному стосунку, часто виявляються навіть ціннішими за суто музичні знаки.

Властиво, праця Богдана Сюти – це факт переходу і систематизації парамузичних реалій з ужиткової та любительської сфери музикознавства у професійну академічну.

Автор спирається на методологічні засновки теорій паралінґвістики, теорії комунікації психолінґвістики, психології. Суттєвою частиною монографії є вміщений наприкінці книжки словник актуальних термінів і понять парамузикознавства, серед яких і популярні, відомі, зокрема, із семіотики поняття (текст, дискурс, код, комунікація, контекст, підтекст тощо), і вузькоспеціялізовані (кінезика, когезія, конситуація, сатіяція, просторова поведінка, пресупозиція тощо). А втім, деякі тлумачення видаються надто загальними та відносними – певно, випливають передовсім з емпіричного досвіду дослідника. Як-от: «Закон проґресивного зростання нетерпіння слухачів – полягає в тому, що чим довше триває процес сприймання музичної інформації, тим менш уважними й терплячими стають слухачі».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!