Пьотр Бурас, Ґергард Ґнаук.... Osteuropa, 2011, № 5–6

Юлія Бентя ・ Грудень 2011

Подвійне травнево-червневе число «Польська фабрика ідей. Европейський досвід» досліджує новітній европейський статус Польщі, для якої Европа – це насамперед її найближчий західний сусід Німеччина. Стосунки та взаємовпливи двох країн – предмет аналізу у переважній більшості вміщених матеріялів.

Пьотр Бурас пише, що протягом десятиліть польський погляд на Німеччину був фаталістичним («Кінець фаталізму: Польща, Німеччина та інша Европа»). Одні вірили, що дві нації потрапили в пастку ворожнечі, інші плакалися через марґінальне становище Польщі в Европі, треті нарікали на нерівність країн, що перешкоджає їхній співпраці. Проте все це – в минулому. Европейська криза, посилений скептицизм щодо Европейського Союзу, перебої в німецько-французькому «двигуні» довели, що стара логіка інтеґрації більше не працює. Натомість сучасна ситуація надала Польщі та Німеччині шанс стати рушійною силою нової, «европеїзованої» Европи.

Ґергард Ґнаук указує на різні інтереси та політичні амбіції країн («Кінець односторонньої вулиці: Німеччина та Польща на зустрічному шляху»). Польський шлях до Европи більше не лежить лише через Німеччину, тобто роль Німеччини як адвоката Польщі вже не на часі. Новий тип стосунків Дитер Бінґен називає патерналістським («Сусідство і партнерство: Німеччина та Польща у 1991–2011 роках»). Так, Німеччина розчистила Польщі шлях до НАТО та ЕС, але період «молодого партнерства» добігає кінця. Відмінність в інтересах Польщі й Німеччини стала очевидною під час дебатів навколо конфлікту в Іраку, конституції ЕС, Балтійського трубопроводу.

Значення укладеної 1991 року Угоди про добросусідство аналізують Анна Квятковська-Дрождж («Змішана рівновага: 20 років угоди про добросусідські відносини»), Кароліне Ґіл і Титус Яскуловський («Угода та наслідки: Німеччина і Польща як сусіди»), доводячи, що її підписання було однією з найбільших подій в історії німецько-польських стосунків. Проте далеко не всі її положення працюють. Зокрема, Базиля Керскі («Подвійна ідентичність: польськомовне населення Німеччини») хвилює становище майже 400 тисяч етнічних поляків, що мешкають у Німеччині. В Угоді німецький уряд пообіцяв захищати мову та культуру польських імміґрантів, але не хоче визнати поляків у Німеччині національною меншиною. Положеннями Угоди керується й Беата Очєпка, міркуючи про роль медій у встановленні нового типу стосунків між країнами («Нові стосунки, старі забобони: сусідські відносини – важка справа»). У багатьох випадках журналістські дописи базуються на стереотипах, і це аж ніяк не сприяє порозумінню.

Троє авторів статті («На слизькому шляху европеїзації: німецько-польське прикордоння») – Себастіан Ленц, Ґюнтер Герферт та Анедоре Берґфельд – зосереджуються на проблемах прикордонного реґіону, розвиток якого послаблюють економічна кволість, безробіття, поганий попит, старіння та міґрація населення. Мацей Затей («У темпі равлика: мрії та реальність партнерства») додає до цього переліку ще одну перешкоду: відмінності у статусах німецьких земель і польських воєводств.

Розділ «Польща в Европі» відкриває Кай-Оляф Лянґ статтею «Ініціятива та диверсифікація: нова модель життя Польщі в ЕС». Під головуванням уряду Дональда Туска польські позиції в ЕС посилилися, Польща здобула здатність діяти стратегічно. Економічно- та фінансово-політичні часописи стали важливими для польської читацької авдиторії. Томаш Зарицький («Імітація чи істина: Польща в Европі та европеїзація Польщі») наголошує вади головних польських партій, ліберальної «Громадянської платформи» та консервативної «Закон і справедливість», – обом, на його думку, бракує ґрунтовности, вони просто «імітують» европеїзацію.

Польське селянство як окрема «політична партія» мало, на думку Кляуса Бахмана, вирішальний вплив на результати референдуму 2003 року про вступ Польщі до ЕС. Зрештою, селяни отримали чималий зиск із бюджетів Польщі та ЕС. Інший важливий сектор польської економіки – енергетика, де нині більше, ніж будь-коли, важать потреби у вугіллі, адже теплоелектростанції виробляють до 94% електроенергії країни (Мартин Кремер, Кай-Оляф Лянґ).

Тема допису Томаша Ґжеґожа Ґросе – реґіональна політика («Великі гроші, мала концепція: структурна політика в Польщі та ЕС»). Засвоєння грошей, виділених ЕС, іде головно через центральний уряд, а не воєводства, що послаблює конкурентоспроможність реґіонів. Штефан Ґаржтецкі додає, що нині процес реґіоналізації Польщі заблоковано («Децентралізований, ще й несумірний: реґіони та реґіоналізація Польщі»).

До теми польсько-німецьких стосунків повертає Павел Качмарчик дописом «Польща в русі мі .рація після вступу до ЕС». Свого часу Німеччина дуже побоювалася відкриття кордонів для робочої сили з країн – нових членів ЕС. Проте міґрація з Польщі до країн ЕС, що першими відкрили свої робочі ринки, відрізнялася від «традиційної» трудової міґрації. «Нові міґранти», головно молоді, добре освічені поляки, зазвичай оселяються за кордоном лише тимчасово. Високої міґрації з Польщі досвідчених робітників до Німеччини навряд чи варто очікувати.

Анна Томашевська аналізує динаміку товарообігу між Польщею та Росією, Білоруссю та Україною («Лінія кордону: східний кордон Польщі, Шенґен і наслідки»), яка після вступу країни до ЕС суттєво послабшала. Ян Зєлонка зосереджується на глобальній політиці ЕС («ЕС як імперія: тестування моделі політичного устрою»). Він пише, що европейська інтеґрація є фактом: території, що належали певним національним державам, стали територіями міжнародної юрисдикції, так само й зовнішня політика 

окремих країн стала спільною справою. Іноді ЕС розуміють як аналог національної держави, іноді як федерацію. Насправді ж модель політичного устрою ЕС зближується з імперією. Роберт Ґжещак описує вплив ЕС на внутрішній політичний устрій Польщі, вказуючи на посилення у країні ролі уряду та послаблення парламенту.

Прикінцевий розділ числа – «Европеїзація Польщі». Райнгольд Фетер наголошує, що з-поміж членів ЕС тільки Польща на гребені світової економічної кризи 2009 року не занурилася в рецесію. Тож ринкова економіка, сформована в останні два десятиліття, довела свою стабільність. Себастіан Плоченік додає: Польща не настільки залежить від експорту, як інші країни реґіону. Гнучкий ринок праці дозволив швидко пристосуватися до умов життя під час кризи, чому також сприяла розумна монетарно-валютна політика. Едвіну Бендику здається, що Польща коливається між стандартами традиційного суспільства та новаціями ЕС («Польські парадокси: економіка, праця та членство»). Але позитивні зрушення очевидні: рівень освіти юних поляків постійно зростає, з’являються нові форми соціяльної та політичної активности. Діяльність політичної партії «Громадянська платформа» простежують Катарина Бадер і Томаш Запарт («Громадянська платформа: від міського руху до політичної партії»), тодіяк Ярослав Фліс аналізує коливання польського електорату, його реґіональні та соціяльні особливості («Тест на стабільність: політичні партії та їхній електорат»). Петер Олівер Льов досліджує реґіональну політику ЕС на прикладі Ґданська («Місцева европеїзація: Европа у Ґданську, Ґданськ в Европі»), тоді як Артур Целінський та Алєксандра Ніжинська («Стереотип і привабливість: два життя Варшави») йдуть зворотним шляхом, поділяючи Варшаву на «два міста» – сіре й убоге та яскраве й динамічне, іншими словами – постсоціялістичне та европейське.

Вкрапленню мистецької тематики до числа треба завдячувати Беаті Стасінській («Присмерк книжкового ринку: европейські тенденції, польська специфіка»), Влодзімєжу Новаку (есей «Кольт у дії: репортаж») та Аґнєшці Войцінській, що записала з Новаком інтерв’ю «Чому б і не розплакатися?».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!