Мартин Малек, Еміль Сулейманов.... Osteuropa. Ausgeklinkt Interventionismus in Russland und Ungarn

Ростислав Загорулько ・ Вересень 2016
2015, № 11–12

Останнє число часопису за 2015 рік присвячено інтервенціоністській політиці Росії та Угорщини. Науковий працівник Національної академії оборони у Відні Мартин Малек у статті «Війна з тероризмом? Російська військова інтервенція в Сирію» пише, що вторгнення стало несподіванкою для спостерігачів. Проте воно вписується в політику Владіміра Путіна минулих років. Серед причин російської інтервенції автор називає прагнення підтримати сирійського президента Башара Асада у громадянській війні, обмежити вплив Заходу на Близькому Сході і показати, що без участи Росії не можна вирішити жодну глобальну політичну проблему.

У статті позапланового професора Карлового університету в Празі Еміля Сулейманова «Суперечливий трикутник. Росія, Захід та “Ісламська держава”» зазначено, що ІДІЛ становить незначну загрозу для Росії. Утім, Москва наполягає, що ІДІЛ загрожує їй тією ж мірою, що й Заходові. На думку автора, в такий спосіб Росія намагається узаконити своє вторгнення в Сирію і приховати факт підтримки режиму Асада через бомбардування підконтрольних сирійській опозиції територій. Риторика про спільну загрозу має на меті подолати напруження, яке виникло між Москвою та Заходом унаслідок російської анексії Криму та неоголошеної війни на сході України.

Статтю публіцистки Кристини Кенен присвячено розгляду витоків та елементів «неліберальної демократії» в Угорщині. Констатуючи, що автократичний уряд Віктора Орбана є результатом хиб політичного розвитку країни, авторка наголошує: навіть якщо Орбан і має рацію в деяких висловлюваннях на адресу ЕС, більша відповідальність за дискредитацію конституційного ладу і вільної ринкової економіки в Угорщині лежить усе-таки на ньому та його партії «Фідес».

Журналіст і публіцист, працівник «Тижневика світової економіки» Ласло Шереш у розмові з Кристиною Кенен «Бажання влади. Система Орбана, біженці та Европа» порушує питання політики угорського уряду щодо біженців. На його думку, її визначає передусім кон’юнктурна мета відновити популярність «фідеського» кабінету серед населення. Для прем’єра Орбана питання біженців не є питанням Шенґену, ЕС чи европейських цінностей, це радше питання його влади. Прагненням влади Шереш пояснює і зміни політичного курсу «Фідесу»: від лібертаріянської економічної філософії до економіки, відданої на відкуп клікам, від ідеї свободи до захисту автократії. Загалом режим Орбана нагадує публіцистові італійський фашизм.

Із погляду економіста Роланда Ґетца, протягом минулих п’ятнадцяти років Москва проводила політику, орієнтовану на фіскальну, монетарну та курсову стабільність. Її метою були профіцит бюджету (або ж щонайменше мінімум нового боргу) та боротьба з інфляцією. Весь цей час ліві націоналістичні науковці й публіцисти, як і лобісти із секторів поза нафтовою та газовою промисловістю, вимагали переходу до орієнтованої на зростання інтервенціоністської економіки. Натомість Путін послідовно підтримував курс уряду та Центрального банку РФ.

У статті соціологині Еви Домбровської (Амстердамський університет) звернено увагу на нещодавній вибух патріотизму в Росії. Санкції Заходу, накладені на Росію після анексії Криму та розв’язання війни на Донбасі, вплинули на її економіку, але не привели до зміни вектора зовнішньої політики, натомість посилили націоналізм та антизахідні настрої її населення, вплинули на економічну політику. За спостереженням Домбровської, економіка Росії дедалі більше дистанціюється від ліберальної парадигми на користь економічного націоналізму.

Професор історії Східної Европи Гамбурзького університету Моніка Рютерс пише, що заборона імпорту західних продуктів, яку Москва ввела у відповідь на впровадження проти неї санкцій ЕС і США у 2014 році, відбилася передусім на пересічних споживачах («Їжа як політика. Суєта та патріотизм у російському супермаркеті»). Однак, попри відсутність окремих продуктів і помітне зростання цін, населення майже не виявляє незадоволення: наявні «споживчі жертви» компенсує передбачуване відновлення статусу світової держави.

Антиросійські санкції Заходу є об’єктом уваги наукової співробітниці Німецького інституту економічних досліджень Гели Енґерер. Дослідниця зазначає, що до їхніх наслідків не можна зарахувати ослаблення торгівлі ЕС із Росією останніми роками. Причиною цього, на думку Енґерер, є загальна слабкість російської економіки.

Алєксандр Лібман із Фонду науки та політики в Берліні пише про політичну дискримінацію наукових досліджень у Росії, що набирає оберти з літа 2015 року («Завчасна покора. Російські суспільні науки під тиском»). На авторів подив, російському керівництву навіть не потрібно застосовувати репресії у галузі науки: часто науковці самі зводять критичні обговорення результатів досліджень до мінімуму.

Аналізу творчости Олександра Родченка присвячено статті «“Перетворення на ведмедя” у Берліні. Фотографії Родченка до “Про це” Маяковського» мистецтвознавиці Анне Ренерт і «Динаміка ока. Родченко як фотограф та дизайнер журналів» журналіста Бернгарда Шульца. Молодий Радянський Союз відображено на фотографіях Родченка у художніх образах, однак на них ледь помітно політичні й соціяльні потрясіння після Жовтневої революції. У статті зазначено, що митець і його наочна мова з часом дедалі більше конфліктували з ідеологічними та пропаґандистськими приписами пролетарського мистецтва. Творчість Родченка, підсумовує Шульц, свідчить про примусове згасання його експериментальної естетики та радянського аванґарду загалом.

Професор-емерит Ляйпцизького університету Карлгайнц Каспер аналізує видані 2015 року в перекладах німецькою мовою книжки Міхаіла Булґакова, Алєксєя Ґастєва, Фьодора Достоєвського, Іллі Ільфа, Андрія Куркова, Осіпа Мандельштама, Боріса Пастернака, Віктора Пєлєвіна та інших. Із них, за його словами, двадцять дві книжки перекладено німецькою вперше. Серед них вирізняються твори замовчуваних упродовж тривалого часу літераторів: Ольґи Берґгольц, Міхаіла Прішвіна та Сиґізмунда Кржижановського. З-поміж видань, які побачили світ у нових перекладах, автор виділяє збірку пізніх оповідань Антона Чехова (перекладач Петер Урбан) і роман «Сівцев Вражек» Міхаіла Осорґіна (перекладачі Урсула Келер, Наталія Шарандак). 

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!