Кен Робінсон. Освіта проти таланту. Сила творчості

Дмитро Шевчук ・ Червень 2018
Львів: Літопис, 2017.
Переклала з англійської Ганна Лелів

Це друга в українському перекладі книжка британського експерта з освіти Кена Робінсона, в якій він закликає замислитися про стан сучасної освіти й пропонує спосіб трансформувати її (рецензію на «Школу майбутнього» див. у ч. 5–6 «Критики» за 2017 рік). «Освіта проти таланту» має на меті допомогти усвідомити значення творчих здібностей людини для впровадження інновацій, а також сприяти творчій революції в освіті. Як пише сам автор, це книжка про те, чому творчість важлива, чому люди не вважають себе творчими, як ми до такого дійшли і як цьому зарадити. Проблема полягає в тому, що більшість дітей уважають себе творчими, натомість багато дорослих не можуть себе такими назвати. Тому й виникає запитання: чому освіта не підтримує творчости, чому вона втрачається після навчання в школі та університеті?

Головними в книжці є три взаємопов’язані твердження: по-перше, ми живемо в епоху революційних змін, наслідки того, як може змінитися наш спосіб життя і праці, є непередбачуваними, а тому ми і наші діти постаємо перед унікальними в історії людства викликами; по-друге, ми маємо по-іншому ставитися до власних талантів і здібностей, а також змінювати панівні підходи до освіти, які нехтують талантами і змушують людей сумніватися у власних здібностях; по-третє, нам треба по-іншому керувати школами, компаніями та спільнотами, аби формувати культуру інновацій.

Передусім автор переконує в необхідності переосмислити творчість. Часто панує хибне уявлення, що творчі люди є особливими, а творчість – рідкісна властивість. До цього додаються твердження, що творчість стосується лише особливих галузей – наприклад, мистецтва, реклами, дизайну. Ці хибні уявлення треба подолати, а їх переосмислення має стати основою для змін в освіті. Передусім необхідно відійти від моделі масової освіти, сформованої в ХІХ столітті. Ця модель відображає принципи промислового виробництва: лінійність, одноманітність і стандартизацію. Сьогодні, як пише Робінсон, багато говорять про реформування освіти. Але сам він помічає, що так звані «реформи» не можуть змінити ситуацію, оскільки зводяться лише до суперечок про фінансування, організацію, підвищення стандартів. «Реформування» не стосується найголовнішого – розвитку навичок, потрібних для подолання сучасних викликів, а саме: творчости, розуміння культурного контексту, вміння комунікувати і співпрацювати. Варто відмовитися від лінійного розуміння освіти, коли в ній вбачають спосіб приготування до того, що трапиться згодом (освіту описують формулюванням: ви накопичуєте освітні ресурси в ранньому віці, і їх має вистачити на решту життя). У результаті трансформації освіта має не просто передбачати майбутнє, але допомагати його формувати.

Аналізуючи шлях до перетворень в освіті, Робінсон враховує рушії змін, породжені сучасністю. Ними є технологічний розвиток, збільшення кількости людей на планеті й зміни в структурі населення. Нам відомо й те, що змінюється природа праці, народжується новий клас людей, які не мають постійної зайнятости (його часто називають прекаріятом). Структура сучасної освіти, переконаний автор, не дає можливости відповісти на ці виклики. Наприклад, більшість освітніх систем ділять навчальну програму на предмети «важливі» (математика, природничі науки) і «не надто корисні» (малювання, музика, драматичне мистецтво). А вища освіта не здатна підготувати випускників до нестабільного ринку праці, оскільки більшість університетів не дають можливости індивідуального навчання: «студенти відвідують масові лекції, що їх читають відсторонені викладачі, і беруть участь у групових семінарах, які проводять асистенти, що отримують низьку зарплату». Наш інтелект значно багатший, аніж це закладено в моделі промислової/академічної освіти, а тому ми повинні зрозуміти справжню природу творчости.

Автор зауважує, що для нової моделі освіти треба усвідомити, що творчість – це не здібність, яка в людини або є, або її немає. Вона радше охоплює багато різних розумових функцій і комбінацій навичок та особистісних змін. Освітні програми мають враховувати, що ми віднаходимо творчі здібності за допомогою і розуму, і почуттів. Тож освіта має ґрунтуватися на принципах творчого лідерства, а саме передбачати, що всі мають творчий потенціял; усі без винятку можуть навчитися бути творчими; творчість процвітає в розмаїтті, творчі культури гнучкі та допитливі, а також потребують творчих просторів. Робінсон є прихильником екологічного підходу в освіті. Він наголошує, що в гонитві за продуктивністю ми накинули цілим поколінням людей обмежені форми освіти, які витіснили ключові таланти і якості. Тож марнуємо людський потенціял і не усвідомлюємо, що різноманітні таланти підтримують і підживлюють одне одного. В результаті поставлено під загрозу баланс у спільнотах. Орієнтована на творчість освіта має на меті відновити цей баланс, даючи змогу навчитися бути творчими і по-іншому сприймати себе та інших у спільнотах, організаціях і школах.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!