Упорядники Олександра Веселова, Олександр Нікілєв. Пам’ять народу: геноцид в Україні голодом 1932–1933 років. Свідчення

Святослав Юсов ・ Листопад 2011
Київ: ВД "Калита", 2009.
У 2-х книгах.

Українські та зарубіжні історики опублікували на сьогодні чимало фахових досліджень, збірників архівних документів, листувань, мемуарів тощо. У комплексі джерел вагоме значення мають матеріяли усної історії – свідчення очевидців, адже вони найбільше наближають нас до «історії як вона була» (що, втім, аж ніяк не звільняє від потреби застосовувати до них методи внутрішньої та зовнішньої критики).

Одна з таких останніх публікацій свідчень людей, що пережили найстрашніший штучний голод 1932–1933 років – двотомовий (кожен том – майже на тисячу сторінок) збірник, результат колективної роботи науковців, викладачів вишів, учителів, студентів тощо з усіх реґіонів України та інших країн, які впродовж 20 років записували свідчення очевидців голодомору. Двотомник накладом тисячу примірників став черговим виданням серії джерел і досліджень, які виходять з ініціятиви Асоціяції дослідників голодоморів в Україні. Упорядницьку роботу провели знані фахівці з теми голодоморів – Олександра Веселова з Інституту історії України НАН України та Олександр Нікілєв з історичного факультету Дніпропетровського національного університету. Розлоге переднє слово (на жаль, воно тяжіє до публіцистичного жанру) написала Олександра Веселова. Ґрунтовного джерелознавчого аналізу публікованих свідчень у ньому немає.

Матеріяли книжки структуровано за абеткою, але не завжди за прізвищами очевидців, бо деякі свідчення люди надавали анонімно або ж не погоджувалися розголошувати прізвища. Доречними є додані до кожного тому іменні покажчики інформаторів, із зазначенням року народження та місця мешкання на час подання чи запису свідчень та на період голоду за тогочасним адміністративно-територіяльним поділом України. Аналогічні леґенди передують кожному зі свідчень в основному тексті, а наприкінці запису подано рік запису та прізвище інтерв’юєра. Зауважмо, що не зайвим було б у леґендах про інформаторів зазначати рівень їхньої освіти.

Кількість свідчень вражає: понад 1300 розповідей, інтерв’ю, матеріялів анкет тощо. Упорядники подали матеріяли мовою ориґіналу – російською чи українською.

Загалом свічення підтверджують штучність голодомору, злочинність дій влади (переважно – місцевої); ілюструють різні нюанси голоду в тій чи тій місцевості тощо. Зрозуміло, що більшості розповідей притаманні оцінкові судження суб’єктивного й емоційного характеру. Також слід зважати, що на свідченнях можуть позначитися відомості, оприлюднені пізніше, вже в останні роки.

За всієї важливости таких збірників, варто було би упорядникам більше звертати увагу на наукові критерії уніфікації свідчень саме як усних джерел. Можливо, краще було би структурувати свідчення за методом отримання їх від інформаторів: прості записи, інтерв’ю та відповіді на запитання письмових анкет (у збірнику їх подано поспіль без жодних застережень щодо методу отримання). Бажано також групувати свідчення за реґіонами, адже голодомор у кожному з них мав свою специфіку. Категорично недоречні в таких збірниках свідчення у формі художніх творів чи публіцистики (наприклад, т. 1, с. 65–70); публіцистичний есей Григорія Бевзи «Українці за сталінщини» (т. 1, с. 118–128) взагалі тяжіє до наукового дослідження.

Попри всі вказані ґанджі, опубліковані матеріяли прислужаться науковцям для посилення доказовости штучного характеру голоду 1932–1933 років на додатковому джерельному рівні.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!