Яцек Жуковський, Анджей Менцвель, Анджей Целінський.... Partie i zmiany granic polityki

Сергій Гірік ・ Вересень 2013
Warszawa: Fundacja im. Stefana Batorego, 2009.

Збірник «Партії та зміни меж політики», який видала Фундація ім. Стефана Баторія, містить виступи відомих польських інтелектуалів та політиків різних напрямів – «лівого» (власне, лівоцентристського), «правого» (консервативного) і «ліберально-центристського» – на круглому столі, що його провела ця організація 1 липня 2008 року. Також сюди ввійшли стенограми обговорення доповідей за участи запрошених експертів. Сукупно подані матеріяли дають змогу поглянути на процеси в польському політикумі протягом 1989–2008 років, що привели до майже цілковитого панування правоконсервативних сил.

Основній частині книжки передує коротке вступне слово Алєксандра Смоляра, котрий головував на круглому столі. Розділ «Якої лівиці потребує Польща?» про польські партії соціял-демократичного спрямування вже назвою відображає кількарічну відсутність у польській «великій політиці» партій, які позиціонували б себе як ліві. Тут зібрано виступи Яцка Жаковського, Анджея Целінського, Анджея Менцвеля та Януша Рейковського. Яцек Жуковський порушує питання світоглядної ідентичности тих майбутніх політичних сил, котрі представлятимуть лівий фланґ політикуму, критикуючи як попередній «роман» польської лівиці із неолібералізмом, так і вплив на її частину ідеологічного спадку пізньої ПНР. І при цьому висловлює дещо єретичні думки, наприклад, що справжня лівиця повинна складатися лише з евроентузіястів, оскільки «Европейський Союз є єдиним сучасним політичним проєктом у світі з лівим корінням», а також про те, що антиклерикалізм «не є елементом лівої ідентичности» (і це за радикально консервативних позицій, що їх займає церква в Польщі!).

Анджей Менцвель у майстерному, хоч і короткому (одному з найменших у книжці) тексті розвиває думки, які він висловив іще 1990 року в книжці «Етос лівиці». Ідентичність сучасних польських лівих, стверджує він, неможливо сформувати без реабілітації поняття «соціялізм», та й лівизну вважає передусім інтелектуальною поставою, а не партійною приналежністю.

Друга й третя частини книжки, присвячені «правим» і «центристам», почасти дублюють одна одну, позаяк межа між цими силами у польській політиці досить розмита. В обох розділах докладно обговорюють «Громадянську платформу» Дональда Туска, а явно праву «Право і справедливість» – передусім у другому, хоча не раз згадують про неї й у «центристському». Праворадикали з «Ліґи польських родин» присутні у дискусіях лише епізодично, зокрема у контексті їхньої участи в урядовій коаліції з «Правом і справедливістю».

Український читач неодмінно помітить не раз повторювану тезу про ідеологічну несформованість більшости великих гравців політичної сцени Третьої Речі Посполитої та занадто високу роль для їх стабільного функціонування харизматичного лідера, котрий компенсує відсутність ідеологічного обличчя – надто вже виразно це перегукується з українською ситуацією. Те ж саме можна сказати і про легкість міґрації електорату від однієї партії до іншої.

Звісно, авіякатастрофа під Смоленськом багато в чому враз позбавила викладений у збірці аналіз актуальности, але окреслені тенденції напевно зберігатимуть чинність іще тривалий час.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!